Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Агей, ти, плаксію! Чи не годі вже рюмсати! Яке там у тебе лихо скоїлося?
— Мій тато — дроворуб, — відказав йому хлопчик. — Він усіх нас, усю родину годує. А сьогодні він упав з дерева й вибив собі руку. Я бігав до міста по лікаря, а лікар не схотів прийти, бо в нас нема чим йому заплатити. — І заплакав ще дужче.
— Цить, не плач! — мовив спокійно Франческо. — Зараз я допоможу твоєму батькові.
— А ви лікар? — запитав хлопчик.
— Ні, сам я не лікар, — відповів Франческо. — Але можу так зробити, щоб він зараз-таки прибув сюди. Як там його звати?
— Панкраціо, — відповів здивований хлопчик.
— От і гаразд! — сказав Франческо і широко розкрив торбу. — Агей, лікарю Панкраціо, гайда в торбу!
Хлопчик озирнутися не встиг, як над ним щось ніби зашуміло й захурчало. Аж раптом — бух! — і вже лікар у торбі! Та й важкенький, нівроку йому, — так і зігнув Франческа до землі. Добре, що той вчасно відчепив торбу від пояса.
Бухнувся лікар об землю та як закричить:
— Я, — каже, — знаменитий лікар Ігнаціо Панкраціо, а мене вкинули в торбу, мов який непотріб! Отже не піду я лікувати дроворуба, хоч нехай там що!
— А, то це такий із вас лікар, синьйоре Ігнаціо Панкраціо! — обурився Франческо, а хлопчик тільки головою закивав. — Що ж, доведеться спершу вас вилікувати від лютої жорстокості. Ну-бо до праці, кийочку!
Враз кийок як підхопився та як почав міряти лікаря уздовж та вшир!
— Ой, годі-бо, я вже вилікувався! — заволав із торби лікар. — Де той хворий? Ведіть мене до нього!
Повели його до дроворуба, і там Ігнаціо Панкраціо на ділі показав, що лікар з нього справді неабиякий, — так швидко та вміло направив він бідоласі вивихнуту руку. Тоді Франческо звелів торбі заготувати для вбогої родини дроворубової чимало харчів та й пішов далі. Довго він ішов чи ні, аж дивиться — опинився в місті. А вже смеркалося, то він і завернув до заїзду, щоб було де переночувати. Господиня дала йому вечеряти, а тоді й каже:
— Оце попоїж, хлопче, та краще тікай із цього міста світ за очі.
— А хіба що? — питає здивований Франческо.
— Та тут така напасть, що хтозна, як її позбутись, — каже господиня. — Місяців зо три тому приплентав до міста й осів тут якийсь чужинець, — бодай би він згинув! — та й почав учити геть усіх гуляти в кості. Тепер усі хлопці тут мов почманіли. Світу не бачать — одно тільки грають у ті кості з ранку до смеркання, а від смеркання до ранку. Хто програється дощенту, той зникає безвісти! Уже дванадцять гарних і сумирних, як голуби, хлопців з найповажніших родин як у воду впали!
— Дякую вам, добра жіночко, що попередили мене, — сказав Франческо, а сам собі подумав: «У цьому місті, здається, не гулятимуть без діла ні чарівна торба, ні кийок». — А все ж таки я просив би дозволу перебути кілька днів у вашому заїзді.
Уранці Франческо попросив у своєї торби сто тисяч скудо — старовинних монет. Не минуло й години, а вже ціле місто знало, що до них заїхав принц Санто Франческо — вельми славетна і щедра людина.
Опівдні до кімнати Франческа в заїзді постукали. Юнак відчинив і побачив перед собою химерного чолов’ягу в довжелезному плащі й капелюсі з пір’їною, натягнутому аж на вуха.
— Синьйоре Санто Франческо, — мовив непроханий гість. — Я перебуваю у цьому місті лише три місяці, проте встиг уже познайомитися з усіма його найгіднішими юнаками. Матиму за велику честь, якщо й ви завітаєте до мене в гості. Я вже чув, як добре ви граєте в кості. Запевняю вас: у цьому місті ви зможете показати весь свій хист гравця.
— Сказати правду, — відповів Франческо, — я навіть не знаю, як ті кості тримати в руках. Але якщо ви ласкаво згодитесь мене навчити, то я ладен грати в них з ранку до вечора. Я весь до ваших послуг, пречесний синьйоре!
Гість був страшенно задоволений відповіддю Франческа. Він став прощатися й так старанно вклонився, аж спіткнувся й мало не впав. Франческо як гляне — та трохи не скрикнув: у гостя з-під плаща вистромилася ратиця!
«Еге, то он воно що! — нишком подумав Франческо. — Сам нечистий навідав мене. Ну, стривай лиш, цього разу ти доброго облизня спіймаєш!»
Увечері синьйор Санто Франческо пішов грати в кості з пекельником. Навчився він того чортячого діла хутко, але програв двадцять тисяч скудо.