Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
От перехоплюються вони через річку, а Белья-Флор кидає у воду перстень і просить Хосе спішитися, щоб підібрати його. А Хосе:
— Там, куди ми їдемо, перснів багато.
Приїжджають вони нарешті до королівського палацу. Король, побачивши свою кохану Белья-Флор, дуже зрадів. Але вона замкнулася в кімнаті і дверей не відчиняє. На всі благання короля Белья-Флор сказала, що не відчинить доти, доки їй не принесуть тих трьох речей, які вона загубила дорогою.
Король і каже Хосе:
— Нічого не вдієш. Що це за речі, знаєш тільки ти. їдь і без них не вертайся, інакше опинишся на шибениці.
Зажурився бідолашний Хосе і пішов про все розповісти білому коневі, а той і каже:
— Не журися, сідай верхи, і ми знайдемо все.
Рушили вони в путь і приїхали до мурашника.
Кінь і питає:
— Хочеш дістати висівки?
А Хосе:
— Авжеж!
— То поклич мурашок і звели принести їх тобі. А якщо висівки розсіялися, вони принесуть ті, що витягли з хлібин, а їх, мабуть, немало.
Так і сталося: вдячні мурашки збіглися й наклали перед ним цілу купу висівок.
От кінь і каже:
— Бачиш, хто робить добро, той рано чи пізно збирає плоди.
Прискакали вони до того дерева, на яке Белья-Флор закинула хусточку. Ця хусточка маяла тепер прапорцем на найвищій гілці.
Хосе питає:
— Як же мені дістати хусточку? Адже без драбини тут не обійтися.
А білий кінь на те:
— Не журися. Поклич орла, якого ти випустив із мисливських тенет, він і дістане.
Так і сталося. Прилетів орел, схопив дзьобом хусточку і віддав Хосе.
Прискакали вони до річки, а вода там каламутна.
Хосе питає:
— Як же мені дістати перстень із дна такої глибокої річки, якщо нічого не видно й невідомо, де він упав?
А кінь:
— Не журися. Поклич рибку, яку ти врятував, вона й витягне.
Так і сталося. Рибка пірнула і випірнула, махаючи радісно хвостиком, із перснем у роті.
Повернувся Хосе до палацу дуже задоволений. Віднесли усе це Белья-Флор, а вона й каже:
— Не відчиню, не покину кімнати, поки того, хто викрав мене із замку, не зварять у киплячій олії.
Жорстокий король пообіцяв вволити її бажання, а Хосе сказав, що нічого не вдієш, доведеться йому вмерти, зварившись в олії.
Увійшов зажурений Хосе у стайню та й розповів про все білому коневі.
А кінь:
— Не журися. Сідай верхи, я поскакаю і від бігу спітнію, так ти змасти своє тіло моїм потом, хай тоді кидають тебе в казан, — з тобою нічого не буде.
Так воно й сталося. Вийшов Хосе із казана і зробився таким гарним і ставним хлопцем, що всі здивувалися, а найбільше — Белья-Флор. От вона і закохалася в нього.
Коли старий і негарний король побачив, що сталося з Хосе, то захотів і собі зробитися таким, щоб Белья-Флор закохалася в нього. Пірнув він у казан та й ошпарився на кістку.
Тоді всі проголосили королем Хосе, і він побрався з Белья-Флор.
Пішов він подякувати білому коневі за добру службу і поміч у біді, а кінь і каже:
— Ти був добрий і щедрий, і за це дістав справжню винагороду. Завжди роби людям добро, і ніколи не пошкодуєш.
І добрий Хосе, хоч і став королем, ніколи про це не забував.
ДАРУНКИ ФЕЇ КРЕНСЬКОГО ОЗЕРА
Італійська народна казка
У далеких Ніольських горах, де так рідко йдуть дощі, де каміння від спеки розсипається на порох, а земля тужавіє і стає неначе кремінь, тулились до схилів убогі хати невеличкого села. Люди в ньому, хоч і багато працювали, та жили убого. Якби вони так тяжко працювали десь у долині, то вже напевно мали б неабиякі статки. А все ж таки навіть ця неродюча земля якось годувала їх.
Аж ось у Ніольських горах випав тяжкий рік. За ціле літо так і не було жодного дощу. В селі почався голод. Найбільше терпів від голоду один старий селянин, що мав велику родину з дванадцяти синів і ані мішка борошна в коморі.
От якось скликав він синів своїх та й каже:
— Гірко мені розлучатися з вами, сини мої, але ще гірше дивитись, як ви знемагаєте від голоду. Ідіть собі поміж люди шукати щастя десь в інших краях.
— Гаразд, ми підемо, — відповіли одинадцять синів, — тільки нехай найменший наш брат Франческо зостанеться з вами. Ви ж знаєте: у нас ноги здорові, ми йтимемо швидко, а як він, кульгавий, устигатиме за нами?
А батько їм і каже:
— Хлопці ви всі цибаті, й ноги у вас добрі, та на розум ви не дуже багаті. А Франческо й на зріст невеличкий, і кривенький, зате голова й серце в нього золоті. Допоки він буде з вами, я почуватимуся спокійно. Шануйте ж Франческа, то й самі береженими будете.