Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Не впізнаєш мене? — питає його.
А брат, грубо так:
— Ні!
Тоді він назвався, і брат послав його в клуню, мовляв, стоїть там скриня — ото і вся батьківська спадщина. Сказав так, а сам пішов геть.
Зайшов Хосе до клуні, побачив стару скриню і думає: «Навіщо мені ця розбита скриня? А втім, візьму, щоб розпалити вогонь і зігрітися, бо дуже холодно».
Завдав він скриню на плечі й пішов у двір. Там узяв сокиру і ну рубати скриню, аж це з якоїсь схованки випав папірець. Підібрав його, бачить — розписка на велику суму, позичену в його батька. Стягнув він ті гроші і дуже забагатів.
Аж це якось іде він вулицею, а назустріч жінка і гірко плаче. От він питає, що з нею таке. Вона відповідає, що занедужав чоловік, а в неї нема грошей не тільки, щоб вилікувати його, а й щоб віддати борги, і чоловіка хочуть посадити в тюрму.
— Ви не побивайтеся, — сказав їй Хосе. — Не посадять вашого чоловіка в тюрму і не пустять із торгу вашого майна. Я заплачу і за лікування, і за похорон, якщо він помре.
Так Хосе й зробив Та коли бідолаха помер і був похований його коштом, у нього не залишилося жодного реала — вся спадщина пішла на це добре діло.
«Що ж його тепер робити? — питав у себе Хосе. — Нема чого в рота взяти. Піду-но я до королівського двору й наймуся служити».
Так він і зробив, став слугою в королівському палаці.
Поводився він добре, і король так полюбив його, що все підвищував у чині, аж поки той зробився першим придворним.
А тим часом його брат, себелюбець, зубожів і написав до нього листа, прохаючи допомоги. Хосе, людина добра, відгукнувся, попросивши короля взяти його служити в палац, і король узяв.
Почав той служити, але замість того, щоб дякувати своєму доброму братові, став заздрити, що Хосе — королівський улюбленець, і задумав накапостити йому. От, щоб здійснити свій замір, він узявся збирати плітки і дізнався про кохання короля до принцеси Белья-Флор. Король був уже старий і негарний, тому принцеса не любила його і ховалась у замку, що стояв серед лісу, куди ніхто не знав дороги. Брат сказав королю, що Хосе знає, де Белья-Флор, і що він зв’язаний з нею. Розгніваний король викликав Хосе і звелів йому привезти принцесу Белья-Флор, інакше його чекає шибениця.
От приходить бідолаха у стайню, щоб узяти собі коня і податися світ за очі. А кінь, білої масті, уже зовсім стара шкапа, і каже йому:
— Візьми три хлібини, сідай верхи й ні про що не турбуйся.
Хосе здивувався, почувши мову коня. Але сів верхи і вирушив у дорогу, прихопивши з собою три хлібини, як попросив кінь.
Проскакали вони чималеньку відстань, аж це на дорозі мурашник, кінь і каже:
— Поклади сюди три хлібини, щоб мурашки їли.
— Навіщо? — каже Хосе. — Вони ж нам потрібні.
— Поклади, — відповідає кінь, — і ніколи не стомлюйся робити добро.
Проїхали вони ще трохи, аж бачать — заплутався в мисливських тенетах орел.
Кінь і каже Хосе:
— Злазь і звільни бідолашного птаха.
Хосе каже:
— Але ж ми Тільки згаємо час.
— Дарма. Чини так, як я тобі кажу, і ніколи не стомлюйся робити добро.
Їдуть вони далі, під’їжджають до річки, бачать — лежить на піску рибка, і хоч як б’ється, хоч як намагається врятуватись, не може добратися до води.
Білий кінь і каже Хосе:
— Злізь, візьми бідолашну рибку й кинь у воду.
Хосе на те:
— Але ж у нас немає часу. Нам треба поспішати!
А білий кінь:
— Завжди є час для доброго вчинку. Ніколи не стомлюйся робити добро.
От дісталися вони до замку, схованого в темному лісі, і бачать: Белья-Флор годує курей.
Білий кінь і каже Хосе:
— Зараз я робитиму стрибки й піруети, а Белья-Флор це сподобається. Вона попросить покататись верхи, і ти посадиш її; тоді я почну хвицатися й іржати, вона злякається, а ти їй скажеш, що досі я не катав жінок, і що варто сісти верхи тобі, як ти мене укоськаєш. Ти скочиш на мене, а я рвону з копита і поскакаю просто до королівського палацу.
Все сталося так, як сказав кінь. Белья-Флор зрозуміла, що її хочуть украсти, коли вони помчали чвалом.
От вона сипле на землю висівки і просить свого попутника зібрати їх.
А Хосе на те:
— Там, куди ми їдемо, висівок багато.
Коли вони скакали під деревом, вона впустила хусточку, яка повисла на найвищій гілці. Вона просить спішитися й вилізти на дерево, щоб зняти її, а Хосе каже:
— Там, куди ми їдемо, хусточок багато.