У підводних печерах
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «У підводних печерах». Краткое содержание книги:
аквалангістів, що раніше провадили тут обстеження, та масового загину риби. З судна спускають
батискаф… Про те, як було розгадано таємницю бухти, розповідається в гостросюжетній повісті “У
підводних печерах”.
У збірнику також вміщено фантастичні оповідання: “Ціна золота”, “Таємниця професора
Кондайга”, “Море вирує в нас”, “Пірат”.
Мудреця у “дзвоні” не було. Чи восьминіг залишив його, коли Людмила Миколаївна й Валерій перебиралися в батискаф, а чи потім зумів якось увімкнути шлюзову камеру. І те й те здавалося неправдоподібним, але факт залишався фактом: восьминіг безслідно щез.
Валерій розумів непевність свого становища. Моряки дивилися на нього з підозрою. А Славко навіть жартував:
— А чи не снилися вам з Людою глибоководні сни?
— Але ж ти сам бачив восьминогів, — огризнувся Валерій.
— Згоден, вони незвичайні, і поведінка їхня дивовижна, але щоб розмовляти, тварина мусить мати принаймні органи мови!..
Валерій з нетерпінням чекав початку операції — прочісування бухти. Навіть у найгіршому випадку — якщо не будуть виявлені таємничі вороги — все ж таки щось проясниться. Він із захопленням стежив за водолазами, які осідлали невеликі снаряди з потужними водометними’ двигунами. На такому снаряді можна було розвивати швидкість до тридцяти вузлів. Двигун давав енергію і прожектору, вмонтованому на шоломі водолаза.
Коли за командою з есмінця загони водолазів одночасно почали занурюватися, під водою спалахнули десятки вогнів. Видовище було неймовірне. Славко з Валерієм стежили за вогнями, перегукувалися через поручні. Поряд погойдувався батискаф, приготований про всяк випадок до спуску.
їх покликали в радіорубку. Звідси контр-адмірал керував операцією. Крім нього та радистів, у рубці був іще капітан-лейтенант.
Контр-адмірал зустрів Славка та Валерія повідомленням:
— Водолази побували й на вашому “дзвоні”. Його механізми функціонують нормально.
— ї це все? — запитав Валерій.
— Що “все”? — не зрозумів контр-адмірал.
Зате капітан-лейтенант одразу вловив, що має на увазі Валерій, і відповів:
— Так, так, нічого там незвичайного не виявлено.
Він перебіг поглядом по обличчю збентеженого журналіста і додав:
— Поки що не виявлено.
Для Валерія час тягнувся нестерпно повільно. Журналіст червонів, коли ловив на собі чийсь пильний або недовірливий погляд. Йому здавалося, що з кожною хвилиною ці погляди стають глузливішими. Більше того, його самого вже брав сумнів — чи не було все оте грою хворобливої уяви. І щоразу хапався за надійний якір — загибель дельфінів. Це вже ніяк не могло привидітися. Але, з іншого боку, загибель дельфінів ще нічого не доводила, не підтверджувала, що Мудрець справді існує…
— Підводні човни нуль три, сімдесят два і вісімдесят три піднялись, — доповів радист. — Вони нічого не виявили.
За півтори години загони водолазів-“наїзників” закінчили прочісування. Обстежили кожен метр дна, дослідили кожен кубометр води.
Контр-адмірал, здається, більше не звертав уваги на Славка і Валерія. Тепер уже й Славкові доводилося захищатися. Він зважився сказати:
— Дивно. Вся ця історія з контейнером та восьминогами… Але ж я сам їх бачив. У нас, зрештою, є кіноплівки…
— Не так уже й дивно, — обізвався контр-адмірал. — Особливо, коли згадати, що гра світлотіней під водою може породжувати всілякі ілюзії, перетворювати звичайних восьминогів на мудреців… — Він навіть спробув утішити Славка, заспокійливо промовивши: — Це ж із кожним може статися…
Славко закусив губу від образи і поклав руку на Валерієве плече. Той зрозумів причину його співчуття й гірко посміхнувся. А коли вони вийшли на палубу, Валерій сказав:
— Я вдруге оселюся у “дзвоні”, і цього разу мене не ошукаєш… Іншого виходу у нас немає.
10
Разом із Валерієм у “дзвоні” поселився іхтіолог. Його повне ім’я було Євген, але всі називали Євгом. Свою першу статтю в науковий журнал він підписав “Євг. Косинчук”, даючи цим зрозуміти, що нічого спільного не має з академіком Є. Косинчуком, своїм дядьком. Треба сказати, що з дядьком вони посварилися. Чого посварилися — ніхто не знав. Лише надзвичайні обставини могли вивести з рівноваги спокійного і вайлуватого Євга.
Не моргнувши оком, Євг вислухав докладну розповідь журналіста про все, що трапилося у підводному будинку. Важко було зрозуміти, чи вірить він тому, що чує, чи тільки удає, ніби вірить. Але й за це Валерій був йому вдячний.
Сам же Валерій, знову опинившись у “дзвоні”, почав сумніватися в усьому ще більше, ніж раніше. То йому вчувалося свистіння дельфінів, що долинало крізь зачинені двері з дельфінарію, то за вікном ввижався восьминіг. Та щоразу, коли змінювався кут прожекторного променя, він переконувався, що ніякого восьминога там немає.