У підводних печерах
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «У підводних печерах». Краткое содержание книги:
аквалангістів, що раніше провадили тут обстеження, та масового загину риби. З судна спускають
батискаф… Про те, як було розгадано таємницю бухти, розповідається в гостросюжетній повісті “У
підводних печерах”.
У збірнику також вміщено фантастичні оповідання: “Ціна золота”, “Таємниця професора
Кондайга”, “Море вирує в нас”, “Пірат”.
Людмила Миколаївна простягнула до спрута руку, але він того не помітив. Його погляд був спрямований кудись у далечінь. Жінка усміхнулася вперше за кілька годин.
— Що зі мною було? — запитала у Валерія. — Таке враження, ніби я перенесла хворобу.
Валерій усміхнувся їй у відповідь. Голова була ясна, тиск щез. Повернулася здатність аналізувати.
“Тут справа не в музиці, — подумав він. — Точніше, не тільки в музиці і нашому враженні. Мусить бути якийсь іще фактор, об’єктивніший…”
Плівка закінчилася, музика стихла. Мудрець якийсь час ще перебував у стані сп’яніння, а потім поплівся до свого акваріума. У нього був стомлений вигляд.
— Переведемо його до басейну, — запропонував Валерій. — Там просторіше.
— А як же?.. — вона не докінчила фрази.
— Я прибрав трупи, — відповів, дістаючи зі скриньки нову касету з плівкою. Він поспішав, бо відчував, що тиск знову повертається…
Валерій влаштував Мудреця в басейні. Але той не виявляв радості при переселенні, мабуть, це пояснювалося тим, що він стомився.
Коли Валерій повернувся в салон, Людмила Миколаївна вже спала. Він теж почав укладатися. Магнітофон усе ще працював. Але тепер музика погано допомагала, думки ледь ворушилися в голові.
Валерій вимкнув магнітофон, ліг і відразу ж поринув у сон — важкий, неспокійний…
У ту коротку мить, коли Валерій розплющив очі, вловивши скрипіння дверей, він побачив вогненного павука, що неквапно заповзав у салон…
8
Батискаф рухався по спіралі над самісіньким дном. Славко розшукував “дзвона” й одночасно оглядав “околиці”. Командир групи водолазів доповів йому, що пошкодження кабеля не виявлено і, очевидно, несправність слід шукати або в самому телефонному апараті “дзвона”, або в контактних пластинках на виводах. А якщо так, то мешканці підводного будинку могли б і самі усунути несправність. Чому ж вони цього не зробили?
Так виник єдиний привід для тривоги, бо прилади показували, що механізми “дзвона” працюють бездоганно. Можна було б іще зачекати, але як заглушити тривогу? Славко розумів, що Люда й Валерій не сиділи б склавши руки. Якщо ж вони не усунули несправності, то, певне, на це були поважні причини.
Останнім часом Славко, як здавалося всім, непомітно скорив суворого підводника Олега Жербицького. Той став визнавати його авторитет, охоче слухав, майже не сперечався. А що він умів беззаперечно й точно виконувати накази, то кращого виконавця важко було знайти. Олег став неначе тінню керівника експедиції. Славко називав його своїм другом, інші позаочі — ординарцем. І тепер “ординарець” був поруч із Славком. Він проводив спостереження, маніпулюючи боковими прожекторами і світлом у салоні. Та ось Олег, напевно, щось помітив, бо погасив плафони. В темряві зеленувато світилися стрілки приладів та контрольні лампочки. За кормою то спалахував, то згасав сріблястий сніп.
— За нами хтось пливе, — доповів Олег, — але прожектор не дістає до нього.
— Зараз… — обізвався Славко, з півслова зрозумівши “ординарця”.
Той вимкнув прожектор. Так вони пропливли кілька десятків метрів. Славко відчув якийсь неприємний тиск у голові. Це не був біль, який звичайно з’являється під час занурення на велику глибину. Здавалося, ніби хтось дивиться нерухомим поглядом тобі в потилицю: ти хочеш обернутися і не можеш. Тиск посилювався, заважав думати, доводилось боротися з ним.
— Давай, — сказав Славко, рвучко спинивши батискаф.
Олег увімкнув на повну потужність кормовий прожектор. Якесь темне тіло шугнуло праворуч, але було спіймане боковим прожектором.
— Восьминіг, сто чортів йому в печінку! — полегшено зітхнув “ординарець”.
— Здається, він не хоче, щоб ми його бачили, а сам, схоже, не проти поспостерігати за нами, — зауважив Славко.
Восьминіг крутнувся туди, сюди, але промінь його не випускав. Тоді він накрився “капюшоном” і змінив забарвлення. Він міг би просто втекти геть, та чомусь не робив цього, навпаки, намагався вибратися з світла й наблизитись до батискафа.
Славко махнув Олегові рукою, щоб той пригасив на дві третини боковий прожектор, вимкнув кормовий і запалив світло в салоні, сподіваючись, що восьминіг підпливе впритул до ілюмінатора. Одначе спрут вважав за краще спостерігати людей на відстані. Він зупинився приблизно за півметра від ілюмінатора і в слабкому світлі здавався якоюсь невиразною масою без форми.