У підводних печерах
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «У підводних печерах». Краткое содержание книги:
аквалангістів, що раніше провадили тут обстеження, та масового загину риби. З судна спускають
батискаф… Про те, як було розгадано таємницю бухти, розповідається в гостросюжетній повісті “У
підводних печерах”.
У збірнику також вміщено фантастичні оповідання: “Ціна золота”, “Таємниця професора
Кондайга”, “Море вирує в нас”, “Пірат”.
— Поведінка восьминогів змінилася, — мовив Славко. — Але чому? Адже ми не давали приводу…
— Може, дали інші? — висловив здогад Олег.
— Люда й Валерій?
— Не обов’язково вони…
— Ти все ж підозрюєш, що тут є вороги? Але навіщо їм ця бухта і ми?
Він увімкнув двигун і носовий прожектор, повів батискаф до “дзвона” по прямій. Прилади показували, що батискаф весь час збивається з курсу, доводилось його вирівнювати. Спочатку Славко думав, що батискаф вихляє через несправність у рульовій тязі, та невдовзі зрозумів: причина не в рулях, це він сам усупереч своєму бажанню робив мимовільні хаотичні рухи, натискав не на ті кнопки, повертав рукоятки не так, як хотів. Коли б не контрольні прилади, батискаф зовсім збився б з напрямку.
— Олег, ти нічого не відчуваєш?
— А що я маю відчувати? — сердито проказав Жербицький.
— Думки плутаються. Голова важка… Як на похмілля…
— У мене теж болить. Тиск, — безапеляційно заявив “ординарець”.
Славко скрипнув зубами, за допомогою приладів вирівняв батискаф і дав повний хід.
— Восьминіг прилип до батискафа, — сказав Олег.
— Нехай прилипає, — відмахнувся Славко.
Попереду палала заграва. Довелося гальмувати. Жербицький залишив перемикач і припав до носового ілюмінатора.
— Цікаво, цікаво… — бубонів Славко.
На малій швидкості він повів батискаф в обхід заграви, і стало видно палаючі зарості якихось рослин.
— Знаєш, що це таке? — кивнув Славко на заграву. — Холодний вогонь. Світяться хащі водоростей цистозіри. Справжнісінька тобі пожежа. Цікаво було б дізнатися, які джгутикові в даному випадку спричиняють світіння і чи має воно причетність до “цвітіння” планктону. Жаль, що обмаль часу…
Він позначив місце на карті і повів батискаф далі.
Невдовзі попереду і внизу вигулькнуло світле блюдечко — в промені прожектора сяяв “дзвін”. Славко уповільнив хід батискафа і підвів його так, щоб ілюмінатор прихо-дився навпроти “вікна” підводного будинку. Вгледів Валерія і Люду, які припали до прозорої пластмаси, і заспокоївся.
— Привітайся і запитай, як у них справи, — наказав Олегові.
Той заблимав боковим прожектором, “заговоривши” світловою морзянкою. У відповідь “озвався” прожектор “дзвона”:
“Все гаразд. Чи одержали листа?”
— Передай — листа не одержували, — сказав Славко. — Запитай, чому не налагодили зв’язок. Повідом, що несправність-в них, в апараті або на виходах.
— Вони просяться до нас, у батискаф, — спантеличено проказав Олег.
— Бачу, — невдоволено відповів Славко. — Можна подумати, що це так просто зробити. Кажуть, “усе гаразд”, а просять вживати заходи, як при аварійній ситуації. Запитай, чи правильно їх зрозуміли.
Прочитавши відповідь, він чортихнувся і почав обережно підводити батискаф, щоб люк став якомога ближче навпроти “вікна”. Одночасно у “вікні” рознялися стулки, висунувся “рукав” з присосками. Частина батискафа увійшла в “рукав”. Маневр тривав близько двох годин. Тепер починалось найголовніше. Найменша похибка, неправильно встановлений тиск у шлюз-камері, відмовить чи не спрацює на повну силу бодай одна присоска “рукава” — і станеться аварія.
— Одягайся! — скомандував Славко, і сам, спохмурнілий, почав залазити в скафандр.
Зробити це в салоні батискафа було зовсім не просто.
Коли нарешті почулися удари по люку, Славко ледь-ледь прочинив його…
Губи Олега за пластмасою шолома ворушилися, він щось казав, і Славко зрозумів, що все гаразд, можна відчиняти.
Люк відчинявся дуже повільно. Славко щосили натиснув підборіддям на пластинку блокатора, і шолом відкинувся з його голови. Олег зробив те саме.
— Хоча б вони здогадалися зняти скафандри в “рукаві”, — бурчав Славко.
Виявилося, що Люда й Валерій, порушуючи всі інструкції, увійшли в “рукав” узагалі без скафандрів. Тільки-но люк відчинився, вони одразу пірнули в нього.
Славко хотів було висварити їх, але побачив їхні обличчя з наляканими, майже божевільними очима.
— Що з вами?! — скрикнув він.
— Зачиняй люк і тікаймо звідси! — прошепотів Валерій, сідаючи на підлогу.
— А дельфіни? — запитав Олег. — Ви залишили їм корм?
— Не забули увімкнути автомати “рукава”? — нагадав Славко.
— Не забули. Швидше! — пошепки промовила Людмила Миколаївна.