Вершник без голови

Минуло кілька хвилин, перш ніж господар спромігся його заспокоїти, запевнивши, — хоча й сам не дуже в те вірив, — що ніякої небезпеки немає.

А ще за хвилину по тому в дверях з'явився Зеб Стамп, і, поглянувши на нього, обидва — й слуга, й господар — відчули полегкість. І впевнений вираз його обличчя, і спокійні рухи краще від будь-яких слів говорили: він таки знайшов те, що шукав. У правій руці мисливець тримав кілька темно-зелених довгастих кружалець, обтиканих гострими колючками. Моріс упізнав листя добре знайомого йому кактуса орегано.

— Не журися, містере Феліме! — заспокійливо сказав Зеб Стамп. — Тепер тобі нема чого боятися. Осьде зіллячко, яке враз витягне з тебе гарячку, — швидше, ніж згорить кинута в огонь пір'їна… Та годі тобі репетувати, друже! Ти ж побудив усіх звірів, птахів і плазунів на двадцять миль в окрузі. Якщо ти й далі так горлатимеш, сюди збіжаться з гір команчі, а це буде куди гірше за оту бісову стоногу… Містере Морісе, пошукайте, чим його перев'язати, а я тим часом наготую припарку.

Витягши з піхов ножа, мисливець передусім позрізав з листя колючки, а тоді зняв цупку шкіру, дрібно покришив соковитий м'якуш і, розрівнявши його на поданій мустангером чистій полотнинці, з мисливською вправністю приклав цю, як він казав, «припарку» до червоної смуги на Фелімових грудях, що її, всупереч поясненню Зеба Стампа, залишили не кігтики стоноги, а її отруйні жувальця, які раз по раз впиналися в шкіру сплячого.

«Припарка» подіяла майже одразу: сік кактуса виявився доброю протиотрутою, і потерпілий, позбувшись страху, щасливий з того, що тепер його життя в безпеці, поринув у глибокий, цілющий сон. А самозваний лікар після марних пошуків стоноги, — ця гидка істота, на відміну від змій, не боїться волосяної мотузки, — мовчки вийшов з хатини, знову вмостився на своїй зеленій постелі й спокійно проспав до ранку.

З першим променем світанку всі троє були вже на ногах. Фелімова гарячка минула, а з нею і його нічний страх. Нашвидку поснідавши рештками смаженого індика, почали квапливо готуватися до від'їзду. Колишній помічник стайничого з Баллібаллаха разом с техаським мисливцем готував диких коней до подорожі через прерію, міцно прив'язуючи їх одне до одного, а тим часом Моріс клопотався коло свого гнідого та плямистої лошиці. Особливо багато уваги приділяв він прекрасній полонянці: розчісував їй гриву і хвіст, зчищав з лискучої шерсті плями грязюки, що свідчили про те, як уперто він ганявся за цією твариною, перш ніж накинув ласо на її горду шию.

— Та годі вам, друже! — вигукнув Зеб Стамп, з подивом спостерігаючи за мустангером. — Зовсім ні до чого аж так її чепурити. Вудлі Пойндекстер не з тих, хто відмовляється від свого слова. Ви й так отримаєте ті дві сотні, не будь я Зеб Стамп. І хай мене чорти візьмуть, коли вона не варта цих грошей!

Моріс нічого не відповів на слова старого мисливця, проте ледь помітна усмішка в кутиках його уст давала взнаки, що кентуккієць зовсім не так зрозумів причину