Вершник без голови

— Ну, капітане Слоумене! — вигукнув драгунський лейтенант. — Слово честі, ви так розпалили мою цікавість, що я вже майже закоханий у ту Луїзу Пойндекстер.

— Та перше ніж ви закохаєтесь остаточно, — серйозно мовив каштан, — дозвольте мені застерегти вас. У красуні є сторож, такий собі лихий дух.

— Певне, брат? Так звичайно говорять про брата.

— Брата вона має, але це не він. Її брат — добрий, благородний юнак, єдиний із знайомих мені Пойндекстерів, кого не точить власна гордість.

— Тоді аристократичний батько? Ну, навряд чи він буде проти того, щоб поріднитися з Генкоками.

— А от я цього не певен. Адже Генкоки — янкі з півночі, а він — гордий південець! Та я мав на думці не старого Пойндекстера.

— Хто ж тоді той лихий дух? Чи, може, він справді

не людина, а дух?

— Та ні, людина, принаймні на вигляд. Це її кузен, досить неприємний тип. Звуть його Кассій Колхаун.

— Я начебто десь чув це ім'я.

— Я теж, — докинув стрілець.

— Його чув майже кожен, хто був так чи так причетний до мексиканської війни, тобто брав участь у поході Скотта.[25] Про Кассія Колхауна тоді чимало говорили й здебільшого не дуже схвально. Він був капітаном у полку волонтерів о штату Міссісіпі — він звідти родом, — але його частіше бачили за картярським столом, аніж у полкових казармах. Там сталося два чи три випадки, після яких він здобув лиху славу задираки. Але то було ще перед мексиканською війною. Серед новоорлеанських шибайголів його добре знали і вважали небезпечним.

— То й що? — трохи зачіпливо спитав молодий драгун. — Кого цікавить, чи він небезпечний, той містер Кассій Колхаун, чи ні? В усякому разі, мені до нього байдужісінько. Ви ж самі казали, що він їй тільки кузен, хіба не так?

— Мабуть, не тільки. Я маю підстави гадати, що він

залицяється до неї.

— І вона приймає його залицяння?

— Цього я сказати не можу. Я лише знаю, чи, певніше, здогадуюсь, що він у великій шані в її батька.

І мені казали чому, — щоправда, це тільки чутки, але цілком вірогідні. Звичайна історія: залежність через позичені гроші. Пойндекстер уже далеко не той багатій, що був колись, а то б ми ніколи не побачили його в цій глушині.

— Коли його дочка справді така принадна, як ви кажете, то, мабуть, тут незабаром з'явиться і капітан Кассій Колхаун?

— Незабаром? То ви нічого не знаєте? Він уже тут, приїхав разом з Пойндекстерами й оселився в їхньому домі. Дехто каже, що й він уклав свої гроші в цю плантацію. Не далі як сьогодні вранці я бачив його в барі: він дудлив віскі й хизувався, як і раніш.

— Такий смаглявий чоловік років тридцяти, в синьому сюртуку напіввійськового крою і з револьвером Кольта при боці?

— Атож, і з-мисливським ножем у внутрішній кишені. Оце ж він і є.

— Вигляд у нього досить зухвалий, — зауважив молодий стрілець, — і якщо він справді задирака, то зовнішність це тільки підтверджує.