Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-668-084-X
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи». Краткое содержание книги:
Бо легше не зважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.
Тарас Прохасько
Ядзя вмлівала перед жидівкою особливо коли приносила ввечері їй воду мити ноги або коли сиділа під горіхом з дитиною а вона сиділа навпроти й читала - в неї були окуляри з тонким золотим ланцюжком який змією сповзав від скроні до шиї і на зап’ясті в неї був годинник хоча Ядзя не знала що то годинник думала - там живе маленький чортик і не дивувалась бо жидівка могла мати свого чортика Ядзя не сумнівалася що вона могла мати і мітлу і хвіст і совині очі опівночі що вона може літати ночами і тому інколи її чоловік іде на кілька днів геть але завжди повертається з опущеною головою і повною торбиною невідомих фруктів - коли він ішов жидівка сиділа в мансардочці й курила китайські трави а Ядзя підглядала за нею через щілину в дверях і найбільше тоді хотіла гладити жидівку по голові бо їй здавалося що вона плаче і її зелені очі можуть утратити колір або стати звичайними - а раз жидівка покликала Ядзю до себе й посадила її собі в ноги як вірного пса і Ядзя її тоді вдруге полюбила назавжди
я буду з тобою скільки битиметься моє серце кохана митиму тобі ноги перегортатиму сторінки французького журналу й маститиму булки маслом тільки не відганяй мене від себе й дозволяй гладити по голові
жидівка розповідала Ядзі про себе про світ про чорних людей про великі річки і кам’яні австрійські мости потім знов про себе але вже своєю мовою і Ядзя не помічала зміни далі розуміючи кожне слово запам’ятовувала мовлене як магічне закляття проти дощу й того дня вона втретє полюбила жидівку так як дають обітницю духовної незайманості й того дня жидівка теж її любила як ніхто й ніколи більше - а назавтра з’явилася цьотка Тофілька щоб забрати заплакану Ядзю до себе бо їй знову потрібна була нянька - і Ядзя у вузлику понесла з собою три рублі і сорок копійок здачі і чорта на зап’ясті
мені шановні депутати ніде так не було добре як у жидівки а я стільки людей перебачила що знаю що кажу і не думайте я не хочу її знову побачити - ні - жидівка напевне померла у війну або з чоловіком переїхала на батьківщину та й зараз вона була б уже стара а я не хочу знати яка вона стара але тільки її я дійсно люблю і моя любов вірна і щира як любов собаки до господаря я живу єдино тому щоб вона за мною спостерігала - в моїй хаті отут над образом деколи сидять її очі й на подвір’ї деколи сидять коли скосити траву то видно й на толоці - всюди де б я не ходила і де б не була і що б зі мною не сталося поганого - нема гіршого ніж прокинутися вранці біля Петра і не відчути на собі її погляду й мені здається я і мої діти стаємо на неї зовні подібними як то буває зі старим подружжям а коли ніхто не чує я називаю свою старшу доньку не Мирославою а Миррою і вона справді більше Мирра а не Мирослава навіть коли Велика Марія обзивала її вошивою вона все одно була Миррою і ми часто з нею ходимо повз жидівський будинок Остафійчуків щоб піймати запах китайських трав і щоб побути там звідки нас силоміць викинули
тому мені байдужі будь-які біди і злидні от вчора я сказала Петрові що дома закінчилася мука а він тільки відмахнувся рукою мовляв це вже немає ніякого значення ніякогісінького бо мені вже не треба муки і пирогів і тебе а сьогодні я знайшла за пічкою акуратно розпакований лист від коханки яка пише що
в мене Пєтєнька все гаразд Серьожі підійшли чоботи які ти прислав тільки щось він зараз хворіє бо в нас два місяці без перерви йдуть дощі і мені Пєтя дуже без тебе одиноко все чекаю коли ти скажеш їй про нас і приїдеш
і я заховала лист у пазуху як колись ховала туди гриби й побігла до Петра на роботу викрикуючи: Пєтєнька! Серьожі підійшли чоботи які ти прислав! - але мені всередині було байдуже і до Петра і до Мотрі най би собі їхав хіба я тримаю? - Пєтєнька! Дуже без тебе одиноко! - а мені все одно шановні депутати
- так мамо буде вже цьому терпіти…
а в сусідньому селі жив Лесь Бомко який на Купала все ходив у ліс шукати цвіт папороті й одного разу його знайшов бо під ранок повернувся додому блідий як смерть сів під горіх де сидів завжди і сказав Васюті що відтепер розуміє мову тварин і що відтепер тиВасюто сама будеш різати курей і свиней або наймемо різника або Франя попросимо він і так без діла цілими днями блендає - а Васюта на Купала ходила на Замаґурку шукати цвіт кучерів ніби то були не кучері а троянди Адольфо - але на Замаґурці крім суниць диких груш і борсучих нір нічого не було (правда казали що по понеділках там ходить мара б’ють ланцюги й іржуть конячі голови одна дівчинка ледве звідти винесла ноги і зливали їй віск чотири старі баби з Остапківців) - тому Васюта поверталася зранку додому надто печальною щоб мати силу визиваюче не подивитися на Бомка мовляв огій чоловіче добрий ти вже чисто здурів та хіба мені треба курей чи свиней? - мені вже ніц не треба маю сир і сметану і мені буде…