Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

тобто нема кохання на все життя і нема на все життя сексу але якщо ми з тобою ще колись зустрінемося кохана і ти подумаєш а чому б і ні адже навколо тільки бруд а ця дівчинка бореться зі своїм чудовиськом і вимагає від тебе набагато менше ніж вимагали чоловіки до яких ти говорила і приходила ввечері - то тоді я хочу щоб за нашими плечима було так темно що і в бінокль не розібрати чи там стоїть ангел чи сата…

коли я порпаюся у волоссі Каган-Шабшай вона виглядає щасливою і починає говорити про колорадських жуків - каже що щаслива зовсім не тому що я їй порпаюся у волоссі а тому що в цьому блаженному краї нема колорадських жуків і так з усіма місцевими жителями - заглянь у їхні душі - каже - ти не побачиш там моя люба невільнице і тіні нарікання на долю бо всі вони знають що могло бути набагато гірше і ранки вони могли зустрічати в світлі тілець щойно вилуплених личинок і жити вони могли з підозрілим поглядом людини яка уважно заглядає під спід картопляного листя і їх самих вернуло б від власних поглядів вони цуралися б дзеркал тіней і відображень у воді але ти не думай що колорадський жук так лякає місцевих жителів - ні - їх лякає запах жука а ще більше жовта рідина із запахом жука яка завжди залишається на руках маленьких дітей тому для них межа нічного жаху - побачити вві сні поле зеленої картоплі з маленькими червонястими ягідками на галуззі а вони оглядають поле не зблизька щоб розпізнати в ягідках живу істоту а здалека коли видно лише відтінки червонястих горбиків які легко можна прийняти за порічки або малину - і знаєш - є такі безмежно безпечні сни коли найбільший жах не видається жахом бо мозок який може його зрозуміти відпочиває і тому люди прокидаються без найменшого здогаду що бачили вві сні справжнє жахіття одягаються чистять зуби відслонюють штори і дивлячись на руки своїх дітей раптом усвідомлюють що на галуззі картоплі не можуть рости ані порічки ні малина і що то були без сумніву червонясті з чорними крапками по боках личинки колорадського жука і вони в агонії поспішають до мого брата Ромера аби ще раз переконатись у тому що в Сибіру колорадський жук навряд чи зможе перебути зиму адже він заривається в землю не більше ніж па десять сантиметрів - тим більше Урал ця мерзота переходила шістдесят років що там зими набагато м’якші ніж у нас - тому шановні мешканці принаймні століття нема чого турбуватися і боязко користуватись у бесідах евфемізмами - ми живемо в країні ельдорадо