Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
То перед ким страйкувати? Я вийду, стану перед головою сільради. А він скаже: «Стань перед своєю Мариною. Вона — депутат».
А вона такий депутат, як він голова. Її так обирали, як і його. Аби було кому піднімати руку. Щоб представництво від тваринників. «Хто за, хто проти?» Всі «за». «Проти» нема. Проти тільки дуля в кишені… На більше нема сміливості. І сили вже нема. Розтринькали. На боротьбу за поліпшення власного побуту. На діставання шкарбанів і сорочок. Імпортного цвяха з вітчизняного металу і масла від власної корови. То ж треба так хитромудро придумати. Щоб я молоком заливав місто, а масло діставав за тридев’ять земель. І то по блату. З-під прилавка. І то — не більш як двісті грамів. А тільки його нема — в газеті стаття. Наукова. Що масло дуже шкідливе для організму. Бо воно склерогенне і канцерогенне. А що брехогенне?..
Потрібні суспільні лещата. Щоб ті, щонайвищі, — зверху, а ми — найнижчі — знизу. І тиснути. Оту «золоту середину». Отих пристосуванців і нахлібників. Здорове вистоїть. Пустопорожнє — лусне…
Тільки ж можуть застрайкувати, ополчитися. Їх же ціла армія. Ціла орда. Гострозуба. Озброєна передовою наукою лицемірства і демагогії, чинопочитання і чиноздобування. А звільнити одного пристосуванця у нас важче, ніж приборкати атомний реактор…
Але, може, спробуємо? І на госпрозрахунок їх. На сімейний підряд.
Жити — значить боротися
Нарешті одружився і я. Відважився. Довго думав. Зважував. З газетних матеріалів вивчав доцільність такого вчинку. По синяках під очима і гулях на лобах сусідів вивчав переваги сімейного життя. І ось переді мною сидить моя ангелиця. Лупає очима і чекає, що я скажу.
— Давай будемо боротися! — кажу я.
— Як? — дивується вона.
— Ну, одна теледама якось по телевізору казала, що кохання — це скарб, за який треба боротися.
— Ти свій скарб уже виборов, — усміхнулася дружина.
— Тоді давай боротися за здорову сім’ю! Людина мусить за щось боротися. Без цього людина — не людина.
Почали з того, що я оголосив тиждень кохання.
За програмою тижня ми мали якнайбільше одне одному дивитися в очі, обніматися і навіть… цілуватися.
Під кінець тижня наші вуста були червоні, ми — сині, а очі світилися голодом.
Кажу жінці:
— Ще день якось перемучимося, а тоді оголосимо тиждень здорової і смачної їжі…
Запаслися продуктами, літературою. Довго сперечалися, що кому робити.
Тоді жінка викинула гасло:
— Тиждень — за три дні!
Довелося підтримати.
Скориставшись моїм тимчасовим збентеженням, вона оголосила тиждень культурного відпочинку.
Щовечора ми відвідували театри і кіно. Ранками слухали музику і замість фіззарядки танцювали.
Якось у театрі я побачив у дзеркалі себе, свою не дуже свіжу сорочку. І висловив міркування, що не завадило б оголосити тиждень чистоти й охайності.
Дружина вирішила, що раніше треба оголосити тиждень нової моди. І переконувала мене, що наймодніше зараз усе старе й вим’яте. Потім ніби між іншим запитала:
— Цікаво, для кого пральні комбінати?
Я висловив припущення:
— Мабуть, для тих, хто дуже любить мильні запахи або зовсім не має нюху…
Тут між нами спалахнула суперечка. Довелося достроково оголосити тиждень культурних взаємин.
— Любий, — сказала під час цього тижня дружина. — Чи не подав би ти мені каву в ліжко?
— Мила, — відповідаю, — тиждень здорової і смачної їжі уже давно минув…
Наступного дня моя незамінима проголосила:
— Мабуть, настав час провести тиждень оновлення жіночих туалетів.
— Звичайно, — погодився я. — І проведемо його під девізом: «Старим речам — нове життя!»
Якось я повернувся з роботи. Дружини вдома не було. Речей її також. На столі лежала записка:
«Милий! Я оголосила місячник здорового глузду!»
Хатха-йога
Ситий не розуміє голодного. Здоровий не розуміє хворого, а той, хто має міцну будову тіла, не відає болів і переживань того, в кого ноги як дві вузлуваті тички, груди запалися, мов невикисла паляниця, й руки висять, наче батоги.
Не розуміє він і того, хто нишпорить по книжках, газетах і журналах, вишукує кваліфіковані поради, щоб себе вдосконалити.
То чи дивно буде, що, побачивши в кіно вправи індійських йогів, я вигукнув:
— Хатха-йога — моє життя!
До того як вигукнути цю сакраментальну фразу, я добре все обдумав. Вправи йогів створені ніби навмисне для мене. По-перше: вони виконуються в повільному темпі. Я хоч і холеричного темпераменту, але темпи люблю флегматичні. По-друге: вправи йогів виконуються сидячи або лежачи. І всі вони короткочасні. Як холерик, я терпіти не можу довготривалості одного заняття. Хоч як людина, що має нахили до флегматичних темпів, можу терпляче пролежати й цілий день.