Навіщо Україні НАТО
- Автор: Палей Александр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- ISBN: 966-578-142-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Навіщо Україні НАТО». Краткое содержание книги:
На ці та інші питання про Україну та її державну безпеку дає вичерпну відповідь дана книга.
Громадяни України мають знати справжню свою вигоду і можливі проблеми, що виникнуть внаслідок вступу чи не вступу до НАТО. Досі бракує розуміння суті українських інтересів у відносинах з іншими державами. Дана книга починає фахову дискусію щодо цього питання. Українцям після століть витравлювання державницьких інстинктів час згадати, що таке — розуміти свої інтереси та вміти їх відстояти.
Автор прагне допомогти читачеві розібратися й усвідомити не інтереси Вашингтона, Москви чи Брюсселя, а справжні інтереси України та її народу.
Отож, рівень наданих чинними міжнародними договорами гарантій безпеки України не є достатнім, оскільки він не передбачає адекватної і потужної відповіді на можливі загрози.
Перебування України у так званій «сірій зоні» між Росією і Заходом є небезпечним з огляду на потенційну можливість конфліктів за вплив на Україну, а також через надмірну залежність стану безпеки без'ядерної України від зовнішніх чинників, зокрема відносин Росії і НАТО.
Економічні реалії не дозволяють Україні розвинути в найближчій перспективі армію, достатню для захисту від повномасштабної агресії.
Фінансування Збройних сил України у відсотках від валового внутрішнього продукту (ВВП) України становило: у 1992 р.— 2,4%; у 1993 р.— 1,57%; у 1994 р.— 1,46%; у 1995 р.— 1,8%; у 1996 р.— 1,9%; у 1997 р.— 1,35%; у 1998 р.— 1,35%; у 1999 р.— 1,4%, у 2000—2005 рр.— близько 1,4% ВВП, у 2006 р.— 1,6% ВВП. При цьому сусіди України витрачають на оборону значно більше: Польща 1,9% ВВП, Туреччина — 4,5% ВВП, Румунія — 2,5% ВВП, Угорщина — 1,8% ВВП; Росія — 4,5% ВВП (станом на 2006 р.). Витрати України на оборону 2006 року сягнули лише $1,6 мільярдів. Між тим, лише за офіційними даними Росія витрачала на оборону $14,3 мільярди у 2004 р., $20 мільярдів — у 2005 р, $23 мільярди у 2006 р.
Світова практика свідчить, що дієве функціонування та розвиток збройних сил можливі за умов приблизного дотримання наступних пропорцій: утримання особового складу — до 50% витрат, бойова підготовка та матеріально-технічне забезпечення — 20%, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи та закупівля озброєння — 25%, інші видатки — 5%. В Україні відсутнє навіть наближення до цієї пропорції.
Збройні сили України радикально скорочуються починаючи з 1992 р. У 1992 р. вони становили 780 тисяч військовослужбовців, а вся воєнна організація — понад мільйон осіб. У скороченні чисельності військової техніки Україна пішла значно далі меж, встановлених Договором про звичайні збройні сили у Європі. Станом на 2006 р. Збройні сили України налічують лише 245 тисяч чоловік (для порівняння: у Росії лише збройні сили налічують 1,1 мільйона, у Туреччині — 0,65 мільйона, у Польщі — 200 тисяч). Хоча Україна володіє значним і досить якісним з воєнної точки зору демографічним потенціалом, значними запасами звичайних озброєнь, матеріальною базою для їхнього виробництва, держава тривалий час не використовувала належно цей ресурс, і тому дещо відстала за рівнем обороноздатності. Поширення корупції в Україні за часів президентства Кучми знизило обороноздатність держави через неефективне управління та зменшення конкурентноздатності економіки.
Таким чином, надійно гарантувати безпеку України можна лише за допомогою союзницьких відносин із стороною, яка має сили і засоби, адекватні загрозам. Україні необхідно, щоб інтереси цієї сторони були близькі або співпадали з національними інтересами України.
Завдяки відносинам з НАТО Україна отримала важливу психологічну підтримку з боку найпотужнішого воєнного альянсу. Хоча реальних зобов'язань, крім обіцянки консультуватися з Україною в разі агресії проти неї, НАТО досі не взяв, така співпраця має суттєве практичне значення. Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО та інші документи в межах відносин Україна-НАТО підписали демократичні держави, які намагаються уникати порушення своїх договірних зобов'язань. У разі виникнення загрози для України Україна вже майже впродовж десяти років має можливість скликати Комісію Україна-НАТО на рівні послів, міністрів закордонних справ або міністрів оборони і поставити перед НАТО проблеми, які виникли для безпеки України, та поставити питання про надання допомоги з боку НАТО. Водночас НАТО зобов'язаний взяти участь у такому представленні, але, до вступу України, не зобов'язаний реагувати так, як вимагатиме Україна. Однак, враховуючи, що НАТО наголошує на важливості України для безпеки Альянсу, Україна може розраховувати щонайменше на політичну підтримку законних інтересів своєї безпеки.
Україна утрималася від задіяння цього механізму під час конфліктної ситуації з Росією навколо острова Коса Тузла в жовтні 2003 р., оскільки розраховувала, що врегулювання ситуації на двосторонній основі втримає від радикального погіршення відносин з Росією. У той же час низка членів НАТО, зокрема США, Франція, Канада і Туреччина, не чекаючи рішення України про звернення до НАТО, оголосили в жовтні 2003 р. про свою підтримку територіальної цілісності України.
Відносини з НАТО забезпечують Україні сприятливий клімат безпеки на її західних кордонах. Це посилює позиції України у протистоянні загрозам своїй безпеці.
Розширення НАТО створює в регіоні сприятливий клімат геополітичного плюралізму, у якому інтереси України як суб'єкта міжнародної політики можуть бути задоволені більшою мірою, аніж у випадку домінування Росії чи іншої держави. Україна, яка є більшою за своїх сусідів на Заході, має важливе геополітичне розташування та достатні ресурси для реалізації свого впливу в межах військово-політичного союзу, може розраховувати на поважне становище в НАТО.
Свого часу Росія визнала непорушність українських кордонів саме завдяки НАТО. Це відбулося під час підписання міждержавного Договору в 1997 р., укладеного за півтора місяця до Мадридського самміту НАТО, від результатів якого Москва боялася запрошення України до НАТО. Це ж стосується і Румунії. Договір з Україною було ратифіковано Румунією 8 липня 1997 р., за день до відкриття Мадридського самміту НАТО, на якому Румунія сподівалася отримати запрошення до Альянсу. Це сталося через те, що НАТО вимагає від претендентів на членство відмови від територіальних претензій до сусідів, і Румунія заради вступу до НАТО мусила з цим змиритися.
Налагодження відносин України з НАТО стало вагомим чинником усвідомлення політичною елітою країн Заходу важливості України, значення її належності до євроатлантичної спільноти як гарантії миру й зменшення ймовірності конфліктних сценаріїв розвитку в Європі. Співпраця України з НАТО чітко вказала країнам Заходу на значні можливості для безпеки регіону.
Як заявив ще в 1990-х роках американський політолог Збігнев Бжезінський, «десь між 2005 і 2010 роками Україна, особливо якщо тим часом вона зробить значний поступ у внутрішніх реформах і їй удасться ясніше визначитися в якості середньоєвропейської країни, повинна стати готовою до серйозних переговорів із ЄС і НАТО»[31].
Особливо важливим для України стало включення до НАТО її західних сусідів. Завдяки цьому між Україною і НАТО утворився тривалий кордон (з Угорщиною 103 км, з Польщею 526 км, з Румунією 169 км на півдні і 362 км на заході, зі Словаччиною 97 км). Легка і технічно проста можливість організації допомоги через цей кордон здатна справити значний стримуючий вплив на потенційного агресора.
В історії існує низка прикладів успішності матеріальної допомоги, здійснюваної державами Заходу за значно більш складних геостратегічних умов (допомога Радянському Союзові під час Другої світової війни, допомога Західному Берлінові 1948—49, 1961—62 рр., Південній Кореї 1950—53 рр.). Ця допомога полягала в постачанні озброєнь, амуніції, харчів, товарів цивільного призначення тощо.
31
Бжезінський 36. Велика шахівниця.— К.: Молодь, 2000.— С. 145.