Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
— Ні. В «Бате-Фундо».
— Так ти ось куди йдеш? Ти хоробра дівка. Я, приміром, уникаю того місця. А сьогодні там особливо небезпечно, там твориться чорти батька зна що. Візьми праворуч і втрапиш прямо до «Бате-Фундо».
Габрієла звернула за ріг. Її зупинив якийсь негр:
— Куди прямуєш, красуне? — Він зазирнув їй у обличчя, вона йому сподобалась, і він боляче ущипнув Габрієлу за щоку. — Ти де живеш?
— Далеко.
— Це не має значення. Ходімо розважимось.
— Зараз не можу. Я поспішаю.
— Гадаєш, що я тебе обдурю? Дивись… — Він тицьнув руку в кишеню і дістав кілька дрібних кредиток.
— Нічого я не думаю, просто поспішаю.
— А я поспішаю ще більше, тому й вийшов на вулицю.
— Але я спішу в справах. Пусти мене. Я незабаром повернусь.
— Повернешся?
— Слово честі.
— Я тебе чекатиму.
— Гаразд. Чекай тут.
Габрієла швидко пішла далі. Майже поряд з «Бате-Фундо», звідки долинав гуркіт барабанів і дзвін гітари, якийсь п'яний, хитнувшись, спробував обняти її. Габрієла відштовхнула його ліктем, він утратив рівновагу і ухопився за ліхтар. З дверей «Бате-Фундо», що містилося на тьмяно освітленій вулиці, чувся гомін голосів, гучні сплески сміху і вигуки. Габрієла увійшла. Хтось одразу гукнув її:
— Гей, смаглявко, іди сюди, випий ковточок з нами.
Старий грав на гітарі, дівча било в бубон. Тут було чимало зів'ялих жінок, грубо нафарбованих і п'яних. Але подивувались і зовсім молоденькі каброші. Одній з них, з розпущеними косами і худорлявим обличчям, не було, мабуть, і п'ятнадцяти років. Якийсь чоловік причепився до Габрієли, аби вона сіла за його столик. Жінки, старі і дівчатка, підозріло поглядали на неї. Звідки взялася ця вродлива і чарівна суперниця? Потім Габрієлу покликав інший чоловік. Господар бару, одноногий мулат, стукаючи об підлогу дерев'яною ногою, підійшов до неї. Якийсь матрос, мабуть, з одного із кораблів компанії «Баїйяна», обняв Габрієлу за стан і прошепотів:
— Ти вільна, моя крихітко? Я піду з тобою…
— Ні, я зайнята…
Вона усміхнулася йому, це був симпатичний парубок, і від нього пахло морем. Матрос сказав: «Жаль!» — і рушив у глибину зали на пошуки іншої жінки. Одноногий мулат підійшов до Габрієли:
— Де я тебе бачив? Мабуть, ми десь зустрічались. Але де?
Поки він пригадував, Габрієла запитала:
— Тут є хлопчина на ймення Лойріньйо? Мені необхідно з ним поговорити. У мене до нього термінова справа.
Одна з жінок почула запитання Габрієли і гукнула:
— Едіт! Мадам розшукує Лойріньйо!
В залі пролунав дружний регіт. П'ятнадцятилітнє дівчисько у сукні вище колін підхопилося з місця:
— Що потрібно цій корові від мого Лойріньйо? — Вона пішла на Габрієлу, взявшись у боки, із зухвалим виглядом.
— Сьогодні ти його не знайдеш, — засміявся якийсь чоловік.
Дівчисько стало перед Габрієлою:
— Так навіщо тобі, купо гною, знадобився мій коханець?
— Мені необхідно поговорити з ним…
— Поговорити… — Дівчисько плюнуло. — Знаю я вас, брудних шльондр. Просто ти в нього вклепалась. Всі баби лізуть до нього. Всі корови.
Їй було не більше п'ятнадцяти, і Габрієла, сама не знаючи чого, згадала дядька. Якась літня жінка втрутилася в розмову:
— Облиш, Едіт. Вона все одно не зважає на тебе.
— Пусти, я провчу цю корову…
Вона простягла свої дитячі руки до обличчя Габрієли, але та була напоготові, вхопила дівчисько за худі пальці і опустила її руки.
— Корова! — заверещала Едіт і рвонулась уперед.
Всі, хто був у залі, підхопились з місць — не було видовища цікавішого, аніж бійка між жінками. Але тут втрутився одноногий і розтягнув їх, відштовхнувши дівчисько вбік:
— Геть звідси, не то я наб'ю тобі писок! — Він узяв Габрієлу за руку і вийшов з нею у двір. — Послухай, ти не дружина сеньйора Насіба з бару?
Габрієла ствердно кивнула головою.
— Тоді що ти тут, чорт забирай, робиш? Закручуєш кохання з Лойріньйо?
— Я його не знаю. Але мені треба з ним перемовитись словом. Дуже важлива справа.
Одноногий подумав, уважно поглянув у очі Габрієлі:
— Якесь доручення? Стосується сьогоднішніх подій?
— Так, сеньйоре.
— Ходім зі мною. Тільки мовчи, говоритиму я…
— Гаразд. Ходімо швидше, не можна втрачати ні хвилини.
Вони проминули одну вулицю, потім другу і увійшли в темний завулок. Одноногий, що йшов першим, зупинився, чекаючи на Габрієлу біля якогось будинку. Він постукав у напівпрочинені двері, немовби попереджаючи про свій прихід.