Капітани піску. Габрієла

— Навіщо?

— Тобі треба вибратися із цих завулків, а то ти можеш не дістатися до будинку Амансіо.

Він провів Габрієлу до майдану Сеабра. Кілька цікавих, стоячи на розі поряд з клубом «Прогрес», дивилися на будинок полковника Раміро, в якому ще не погасло світло. Поки вони йшли, одноногий не переставав розпитувати. Габрієла відповідала ухильно і скупо. Пройшовши пустельними вулицями, вона дісталася до школи і за описом власника «Бате-Фундо» відшукала будинок Амансіо — особняк із синіми воротами. Навколо стояла тиша, ніде ані вогника. В небо піднімався запізнілий місяць, освітлюючи широке морське узбережжя і кокосові пальми на шляху до Мальядо. Габрієла плеснула в долоні. Ніякого наслідку. Вона ще раз плеснула. Десь поряд загавкали собаки, здалеку їм відповіли інші. Габрієла гукнула:

— Гей, чи є хто в будинку? — Знову поплескала щосили в долоні, аж руки зсудомило. Нарешті в будинку заворушилися. Засвітилося світло:

— Хто там?

— Мир вашому дому!

З'явився голий до пояса мулат з револьвером у руках.

— Сеньйор полковник Амансіо є?

— А тобі що від нього треба? — запитав він підозріло.

— У мене до нього важлива і дуже термінова справа.

— Його немає.

— Де ж він?

— А тобі нащо знати? Що тобі від нього треба?

— Я вже сказала…

— Нічого ти не сказала… Подумаєш, важлива, термінова справа…

Що вона мала робити? Довелося ризикнути:

— У мене доручення до нього.

— Від кого?

— Від Фагундеса…

Мулат спершу ступив крок назад, потім рвучко подався вперед і пильно поглянув їй у очі:

— Правду кажеш?

— Істинну правду…

— Так от, якщо ти збрехала…

— Прошу вас, скоріше.

— Чекай тут.

Він зайшов у будинок, побув там кілька хвилин; повернувся уже одягнений і погасив світло.

— Ходімо. — Мулат засунув револьвер за пасок на штанях.

Вони пішли. Він лише раз запитав її:

— Йому вдалося втекти?

Вона кивнула. Вони прийшли на вулицю, де жив полковник Раміро, і зупинилися проти так добре знайомого для неї будинку. Неподалік від префектури стояло двоє поліцейських, вони поглянули на них і ступили кілька кроків у їхній бік. Мулат постукав у двері. З відчинених вікон чувся глухий гомін голосів. У вікні з'явилася Жеруза і поглянула на Габрієлу з таким переляком, що та навіть усміхнулася. Чомусь всі боялися її цього вечора… І найбільше негр Фагундес.

— Ви не можете погукати полковника Амансіо? Скажіть, що на нього чекає Алтаміро.

Полковник за мить з'явився на порозі:

— Щось трапилось?

Поліцейські вже підходили до дверей будинку. Алтаміро поглянув на них і нічого не відповів на запитання господаря. Один з поліцейських звернувся до Амансіо:

— Якась новина, полковнику?

— Та ні, не турбуйтесь. Залишайтеся на своїх місцях.

По тому, як поліцейські пішли, мулат сказав:

— Вона хоче поговорити з вами, сеньйоре. Від Фагундеса.

Лише після цього Амансіо помітив Габрієлу і одразу ж упізнав її: