Капітани піску. Габрієла

Тоді всі вклонилися Габрієлі, а Тоніко запропонував їй стільця. Амансіо підійшов до Раміро і про щось тихо порозмовляв з ним. Обличчя Раміро посвітлішало, він усміхнувся до Габрієли:

— Браво, дівчинко. Від сьогодні я ваш боржник. Якщо вам щось знадобиться, приходьте до мене. Або до будь-кого з моєї родини… — і він показав на людей в кутку їдальні, троє з них сиділо, один стояв, немов на груповому портреті не вистачало лише дони Олги і молодшої онуки. — Тепер так і знайте, — звернувся Раміро до синів, невістки і онуки, — якщо дона Габрієла будь-коли звернеться до вас, майте на увазі, що вона не просить, а наказує. Ходімо, куме.

Раміро підвівся і вийшов з Амансіо у сусідню кімнату. Мулат з револьвером попрощався і пішов. Габрієла не знала, як їй бути, що казати, куди подіти руки. Жеруза усміхнулася до неї:

— А ми вже якось розмовляли з вами, сеньйоро, пригадуєте? Коли готувались до святкування дідусевого дня народження… — почала вона, але одразу ж замовкла, мабуть, нечемно нагадувати Габрієлі про ті часи, коли вона була куховаркою араба.

— Пригадую. Я тоді приготувала страшенно багато солодощів. Вони вам сподобались?

Тоніко пожвавішав:

— Габрієла — наш давній друг. Для нас з доною Олгою вона майже за доньку. Ми були весільними батьком і матір'ю на її весіллі.

Дружина Алфредо удостоїла Габрієлу усмішкою. Жеруза запитала:

— Не хочете тістечка? А може, лікеру вип'єте?

— Дякую. Не турбуйтесь.

Габрієла згодилась випити чашечку кави. Із сусідньої кімнати Амансіо погукав Алфредо. Депутат невдовзі повернувся і мовив до Габрієли:

— Ходімо зі мною, будь ласка.

Коли Габрієла увійшла до сусідньої кімнати, Раміро сказав:

— Дочко моя, ви зробили нам велику послугу. Але хотів би бути зобов'язаний вам ще більше. Чи можу я попросити вас ще про одну послугу?

— Якщо я зумію…

— Негра треба вивести від вас так, щоб ніхто не бачив. А це вдасться лише на світанку. Тому до ранку ви маєте його ховати, щоб ніхто не довідався про те, що він у вас. Пробачте, що я кажу вам це, але навіть Насіб не повинен про це знати.

— Він прийде додому після закриття бару.

— Не кажіть йому нічого. Хай лягає спати. Годині о третій, ні, рівно о третій, встаньте і вигляньте у вікно, чи не видно кого на вулиці. Я на той час пошлю туди кума Амансіо з людьми. Якщо вони будуть там, відчиніть двері і випустіть Фагундеса. Ми потурбуємось про нього.

— А його не схоплять? Не заподіють йому лиха?

— Можете не турбуватись. Ми не дамо його вбити.

— Гаразд. Тоді я з вашого дозволу піду. Вже пізно.

— Сама не йдіть. Вас супроводжуватимуть. Алфредо, відведи дону Габрієлу додому.

Габрієла усміхнулась:

— Але чи це зручно, сеньйоре… Ходити нічними вулицями разом із сеньйором Алфредо… Я піду морським берегом, щоб мене не помітили з бару… А коли нас хтось побачить, що тоді подумають, що скажуть? Насіб завтра ж про все дізнається…