Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
"Але моя, - подумав з гіркістю, - не матір вигнала, . а мене... Та це, мабуть, вийняток, а взагалі це найсильніше почуття. Але ж і більших ворогів, як посварені чоловік та жінка, не буває! О, це страшна ненависть! Отже, подружжя - це широка чуттєва амплітуда між діяметрально-протилежними кінцями..
...Посірів новий будиночок у селищі ім. Леніна після розпаду мюлодого подружжя, а всередині в ньому запанувала, порожнеча. Менше стало руху, замовкли людські голоси. Навіть стара Мітяєва втратила свою постійну бадьорість та рухливість. Тільки дитина зрідка попискувала слабкеньким голоском, немов було, як кажуть, три чисниці до смерти. -ллє и нею, здавалось, не так уж,е тепер цікавились. Була хата, як вулик без матки..
Зосеереджена в своєму стражданні Раїса не зразу почула дзвінок, як до неї прийшли брати - Сисой і Маркел. Не почула, а матері не було в хаті: пішла щось там купити. Одягнена в брудненький уже червоний халатик, Раїса аж точилась, як після хвороби, а на обличчі - смертельна блідість, отой ,,дерев'яний" вираз.
Важкий настрій, що панував у хаті, очевидячки, передався й братам. Увійшовши, вони не здобулися щось сказати - хоч би на добридень дати.
Маркел, ускочивши в хату, сів на першого, що трапився, стільця, а Сисой став серед світлиці і обкинув її поглядом, Наче вперше оглядав. Нарешті обізвався: - Ти сама? А мама ж де?
У цю мить із спальні почувся дитячий плач, ніби нагадував, що в хаті вона не зовсім сама, що є ще одна жива Істота, Усі нервово скинулись. Раіса нешвидко туди пішла - і плач увірвався. Брати перезирнулмсь. Знову запанувала тиша. Сисой не сідав. Шкандибнув раз, хитнувся своїм важким тілом удруге - підійшов до вікна, розсунув механічно Гардини, щоб подивитися на вулицю. Але нічого там цікавого не побачив: тільки гострий ненаїжджений ,брук, порослий подекуди споришем; на бруку паслися кури. Закурив, заснувавши павоттю диму своє брезкле обличчя.
По якомусь часі повернулася Раїса. Сіла скраєчку на стілець, але, бачилось, готова була знов піти, як тільки почує писк її дитини.
Тепер і Сисой сів і взяв вистукувати своїми опецькуватими пальцями по столі.
- Що він, не приходив?- обережно спитався, не назвавши на ймення того, про кого була мова.
Раїса голосно заплакала, рясні, мабуть, перед тим
стримувані сльози залили їй обличчя, і це була найвимовніша відповідь на запитання - що ні, не приходив.
Маркел підскочив із свого стільця і забігав по хаті.
- Як він прийде, коли знюхався з іншою, чортів Петлюра! - сказав. - Я це передбачав з самюго початку... Якби була мене послухала... Ворог залишається завжди ворогом.
Сисой махнув зневажливо рукою: що, мовляв, згадувати про іе, що минулось. Це ніби підстьобнуло Маркела (хоч він, жонатий тепер чоловік, і став поважніший). Він крутнув головою, як кінь у Спасівку, відганяючись від мух,
і казав далі:
- А що, хіба не правда? Або якби ти мене був послухав та видав його ДПУ - там би його провчили... Ну, тепер, я думаю, ти вже мені не заборониш...
Сисой кинув скоса н,а брата перестережливий погляд, і в тому погляді, у маленьких масних скалках очіей, блиснула справжня лють.
- А чи ти подумав, дурню, про мене? - сказав глухим голосом. - Про мене й про себе? Бож і ти тепер до ції справи причетний! Чи ти думаєш, що нас погладять по голівці за покривання ворога? Ми ж не тільки не виказали на нього, а ще й у партію протягли, я підвищив його на посаді.
-- Юринда! Нічого нам не буде!
- Буде! Я з партії аж захурчу, а слідком за мною полетиш і ти... Скажуть: "Поки був зятем, покривали, а тепер виявляють "більшовицьку пильність"! Отож, - поклав він широку долоню на стіл, наче роздивлявся її, - ані писни мені! Треба мати в голові хоч трохи смальцю... Досить того, що ти вже пробував із ним. "говорити". І мама дурницю зробила, що ключі дала...
Брати замовкли: становище, справді, було безпорадне. Якийсь час усі троє мовчали, а потім; Сисой запитав сестру, що вона думає робити.
Раїса знов ударилася в сльози. Скрикнула:
- Ах, дайте мені спокій! Я нічого не знаю...
І, покинувши братів, побігла в спальню. Бпати зноц переглянулись між собою. Обом було ясно, що питання було не зовсім доречне: вона ж чекала від них поради, а не дурних запитань. Але що вони могли їй порадити?
Так вони й пішли, нічого не врадивши.
Коли Раїса залишилась сама, пригнобленість і плаксива безпорадність вивітрилася з її голови, як дим, а натомість виникла гостра свідомість потреби самооборони й помсти. Наче важку хмару перекреслила блискавка. Він же, той її гарний і дорогий для неї чоловік, й власність (як вона раніш думала) не просто покинув її, а пішов до іншої! І пішов назавжди, ніколи більш до неї не повернеться... Однаково, як умер для неї! Уявила свою суперниницю (як запам'ятала ще з порогів) вродлива, смагляве обличчя, чорні, як шовкові, брови,... і пишна жіноча постать... Уявила: він, ЇЇ чоловік, прихиляє свою гарну, кучеряву голову до її розкішної коси, треться щокою об її щоку, а потім наближається скульптурно вирізьбленими, з чорним трикутничком вусів губами до її піврозтулених уст - і цілує, впивається устами в уста! Цілує, як її цілував!.. І ще в