Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
- Уже повідомив? Е, кат його бери!
Увійшовши до передпокою, Павло повісив на вішак
кашкета й хотів чимшвидше - як це він тепер, під час сварки, звичайно робив - проскочити до свого кабінету, єдиної тепер у цьому домі його "житлоплощі".
Але в світлиці його перестріла Раїса. Вигляд у неї був страшний: "дерев'яне", схудле, з запалими щоками обличчя, синці під очима, розпатлане, як невичесане повісмо прядива, волосся. І отой незмінний пом'ятий червоний халатик. - "Наче в неї ні в віщо передягтися!" - чомусь подумав у першу мить про це тепер аж ніяк не сутнє Павло. - ,,Як п'яна дівка, що десь на вулиці спала"... Відчув уже виoріазво ненависть до неї - що зав'язала йому світ, що мала якесь право на нього, як на власність, що ось уже кілька тижнів тримає його в страшній нервовій напрузі, мучить, як катюга...
А тим часом Раїса стала навмисно так, щоб перегоро' дити йому дорогу до кабінету. І обізвалась удавано-спокійно... з таким спокоєм, що від нього нерви натягаються, як дроти, і... рвуться.
- Ваша поведінка, - підкреслила "ваша", вимовила одним1 духом заздалегідь підготовлену фразу, - виключає можливість жити нам укупі...
- Яка поведінка? - вихопилось у Павла, хоч він і розумів уже, про що мова.
- Ви зустрічаєтесь з полюбовницею...
- Братік виказав? Ну, що ж? Я не буду з цим ховатись. Але... Він хотів сказати: ,,Ал,е на це ти сама мене штовхну-ла... а також твоя мати. Ви створили в родині таку атмосферу, Що я не міг витримати. Ви зневажили мою національну й людську гідність. Ви відібрали в мене сина"... Хотів був сказати, але не встиг: Раїса, почувши його перші слова, скрикнула не своїм голосом і впала на канапу непритомна.
Павло сторопів, розгубився, злякався: він же побачив маску мертвої - не обличчя, і вона, здавалось, уже не дише. А що як умерла? У неї ж тих сил було, як у комашки! І скажуть - убив!..
Кинувся підводити порожню кишечку дрібною тільця, струснув ним. Потім подумав: "Треба б води... Але ж вода в кухні, де теща! Як туди бігти?
Та теща, почувши доччин крик, умить "вродилася" в світлиці. Галаснула:
- Убіл, мєрзавєц! Убіл маю дочєньку...
І взяла відривати, енергійно вимахуючи ліктями, Павлові руки від доччиного тіла. І так воловодились: він не віддасть, теща не відірве. Нарешті Павло поступився, але
заразом у ньому закипіла така ненависть, що він замахнувся, зціпивши зуби, щоб... покласти огидну бабу трупом. Убити, а тоді хай буде, що буде Однаково життя немає... Та потім якось раптом зів'яв - і мовчки, помалу пішов до: кабінету. І вже звідти чув, як теща телефонувала до лікаря, як приїжджав лікар. А пізніше, уже надвечір, як Раїсу поклали в ліжко і лікар поїхав, він заходився "збиратись у дорогу". Пішов у льох, узяв дві валізи й почав укладати в них "речі найпершої потреби" - білля тощо. А як дещо з його одягу було в спальні, в шифоньєрці, то він не міг не зайти туди, а там побачив свою, справді, либонь, напівживу, з зав'язаною головою колишню жінку. О так, колишню! Бож уже було ясно, що йому в цьому домі залишатись не можна.;
Та коли теща вздріла це його "збирання в дорогу", то зчинила такий крик, що він відмовився забрати хоч би найпотрібніше. Вона кричала, що він не сміє їх грабувати... що меблі їхні... що вона покличе міліцію...
Вилетів із спальні, як ошпарений, зафіксувавши в пам'яті зморщений у плачі видочок свого сина, що лежав занедбаний під таку руч у своїй колисці, в тій новенькій з блакитними бантиками, що її він свого часу сам купив і приніс власноручно ще перед його народженням. Згадав: йому було трохи соромно нести, але це незвичне тоді почуття й приємно його хвилювало. Тепер серце батькове стиснулося з жалю. На мить з'явилася була навіть думка, чи не помиритися ще раз із ними... ради сина, Але розбурхана тещина лють виключала буд-яку можливість щодо цього, і він, позапихавши сяк-так у валізи, що встиг захопити, вискочив з ними з хати. Навздогін йому полетіла якась тещина лайка... Обмірковуючи пізніше, уже в непривітній готельній кімнатці, те. що сталось, він думав: "Немає, мабуть, на світі сильнішого почуття над любов між подружжям. Навіть матірню любов воно перемагає. Бо подружня любов - це передумова до появи на світ нової істоти, без неї ніяка сила не примусила б жінок "у муках родити чада", як сказаної в так звіаному святому письмі. А материнство - це тільки підтримка вже готової істоти, що в крайньому разі може вижити й без матері, коли дитину може вигодувати навіть вовчиця, як це начебто сталося колись із Ромулом і Ремом. І не що як та ж таки подружня любов примушує кидати матір, ба й умирати з кохання...