Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Економічна присутність Америки в Європі відчувалася не так через прямі інвестиції або фінансову діяльність, як через революцію споживання, яка впливала і на Америку, і на Європу. Тепер європейці отримували доступ до безпрецедентного розмаїття товарів, які вже були знайомі американським споживачам: телефонів, побутової техніки, телевізорів, фотоапаратів, засобів для чищення, упакованих продуктів, дешевого яскравого одягу, машин й аксесуарів до них тощо. Це були достаток і споживання як спосіб життя — «американський спосіб життя». Для молоді привабливість «Америки» полягала в її агресивній сучасності. Як абстракція вона була антиподом минулого; вона була великою, відкритою, успішною та молодіжною.
Однією з особливостей «американізації», про яку ми вже згадували, стала попмузика, хоча й це не було власне новою тенденцією. Музика в стилі регтайм уперше прозвучала у Відні в 1903 році, а американські танцювальні та джазові гурти набували масової популярності і до, і після Другої світової війни. Крім того, це не був суто односторонній процес — сучасна популярна музика здебільшого постала як поєднання привезених і місцевих жанрів. «Американська» музика в Британії дещо відрізнялася від «американської» музики у Франції чи Німеччині. Чорношкірі виконавці особливо вплинули на формування смаків у Франції, оскільки вони приїжджали в Париж, тікаючи від упередженого ставлення у своїй країні. Це стало однією з причин, чому поняття «Америки» у французькій культурі було виразно просякнуте ідеєю расизму.
До 50-х років ХХ століття американський спосіб життя впливав на європейську аудиторію переважно через кіно. Європейські глядачі мали практично необмежений доступ до всього, що міг експортувати Голлівуд: наприкінці 1950-х років США здавали в прокат близько 500 фільмів щороку, тоді як Європа сумарно — близько 450. Звичайно, американські фільми опинялися в нерівному становищі через мову (хоча багато де, зокрема в Італії, їх просто масово дублювали місцевою мовою). І частково з цієї причини глядачі, старші за певний вік, продовжували віддавати перевагу місцевому продукту. Але їхні діти мали інші уподобання. Молодші глядачі дедалі більше ставали поціновувачами американських повнометражних фільмів, часто створених європейськими режисерами, які тікали від Гітлера чи Сталіна.
Тогочасні критики переймалися тим, що самовпевнений конформізм американської популярної культури в поєднанні з виразним або прихованим політичним підтекстом, який мали фільми, розраховані на масову аудиторію, міг розбестити або приспати почуття європейської молоді. Утім здається, що в результаті вийшло навпаки. Молоді європейські глядачі відфільтровували пропагандистський складник мейнстримного американського кіно: вони заздрили «гарному життю», яке бачили на екрані, так само як і їхні батьки двадцять років тому, але реготали з удаваного пафосу і наївності американської романтики й домашнього побуту. Проте водночас вони дуже зважали на стиль виконавців, який часто був революційним.
Музика з американських фільмів потім звучала на радіо, у кав’ярнях, барах і танцювальних залах. Мова тіла бунтівної американської молоді, як її зображали в кіно, ставала словом моди для її європейських однолітків. Молоді європейці починали вдягатися «по-американськи»: коли «справжні джинси Levi’s» з’явилися в продажу на барахолці в Парижі в травні 1963-го, охочих купити їх було значно більше, ніж пропозиції. Американський молодіжний одяг, який складався з джинсів і футболок, говорив дуже мало про класову належність його носіїв (принаймні доти, доки і те, й інше не взяли на озброєння дорогі дизайнери преміум-класу, та й то різниця відтак полягала не в соціальному статусі, а у фінансових можливостях). Насправді джинси, ставши одягом і середнього, і робітничого класу, були показовим зворотним процесом традиційного розвитку моди «згори вниз», «вирісши» із традиційного статусу робочого одягу. Крім того, вони були виразно молодіжними: як і багато інших запозичених із кінофільмів кінця 1950-х років фасонів, які лягали щільно по фігурі, вони не пасували до статури старших людей.