Після війни. Історія Європи від 1945 року

У випадку Volkswagen основну роботу вже було проведено ще до 1945 року. Як і інші підприємства повоєнної західнонімецької промисловості, Volkswagen скористався всіма перевагами вільного ринку (зокрема від збільшеного попиту на його продукцію), водночас не постраждавши від жодних викликів конкуренції чи витрат на дослідження, розробки й оснащення. До 1939 року компанія отримала невичерпні ресурси. Нацизм, війна та воєнна окупація їй не зашкодили: об’єднана військова адміністрація прихильно ставилася до Volkswagen саме тому, що його виробничі потужності були розбудовані ще до війни і могли негайно бути запущені в роботу. Його модель VW Beetle практично не мала конкурентів усередині країни, коли в Західній Німеччині почався попит на маленькі сімейні автомобілі масового виробництва, і навіть за низьких і фіксованих цін ця модель приносила прибуток — завдяки нацистам компанія не мала виплачувати давні борги.

У Британії був свій «національний лідер» — British Motor Corporation (ВМС), конгломерат різноманітних раніше незалежних виробників автомобілів на кшталт Morris або Austin, а пізніше і він зазнав злиття з Leyland Motors, утворивши British Leyland. Аж до 1980 року British Leyland продавала свою продукцію як символічно британську: «Здійми прапор — купи Austin Morris». І, як і німецькі виробники, британські автомобільні компанії дедалі більше уваги приділяли заморському ринку. Але на цьому подібності закінчувалися.

Після війни британські уряди наполегливо тиснули на ВМС (на Ford, який був американською компанією, або ж на дочірні компанії General Motors вони мали менше впливу), щоб вона якомога більше продавала за кордон — через відчайдушні пошуки прибутку в іноземній валюті, яка була потрібна для виплати величезного воєнного боргу країни (під кінець 1940-х уряд офіційно поставив собі за мету експортувати 75% усіх автомобілів, вироблених у Британії). Отож компанія свідомо й цілеспрямовано принесла контроль якості в жертву швидкому виробництву. Спочатку нікудишня якість британських машин сильно не позначилася на продажах. Британські фірми мали ринок у своєму розпорядженні: попит і вдома, і в Європі перевищував доступну пропозицію. А європейські виробники на континенті не могли змагатися в обсягах виробництва: у 1949 році Велика Британія виробляла більше пасажирських автомобілів, ніж усі інші країни Європи разом узяті. Але відколи за компанією закріпилася відповідна репутація через низьку якість і погане обслуговування, її було неможливо похитнути. Європейські покупці масово відмовлялися від британських машин, щойно з’являлися кращі альтернативи від національних виробників.