Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Неймовірно!
Містер Діккенс пішов колом по кімнаті, оглядаючи краєвид за кожним вікном і водночас говорячи то на північ, то на північний схід, то на схід, то на південь;
- Ось уже два тижні я виношую один задум. День Бастілії. Знаєш, що це таке?
- Французьке Четверте липня[51]?
- Тямущий хлопчина! Так от, до Дня Бастілії ця книжка має розійтися по світу. Ти допоможеш мені зламати перепони на шляху революції, Піп?
- Оцим-от? - Я подивився на блокнот і олівець у своїх руках.
- Лизни-но кінчик олівця, хлопче!
Я лизнув.
- Угорі на першій сторінці - назва. Назва... - Він похилив голову й замислився, потираючи баки. - Піп, яка може бути гарна, незвичайна назва роману, дія якого відбувається то в Лондоні, то в Парижі?
- По... - зважився я.
- Ну?
- Повість... - провадив я.
- Ну-ну?
- Повість про... двоє міст?
- Мем! - гукнув він до бабусі, і та звела очі від білизни. - Це ж геніальний хлопчина!
- Я читала про цей день у Біблії, - сказала бабуся. - “Усе завершилося до полудня”.
- Записуй, Піп, - тицьнув пальцем у блокнот містер Діккенс. - Мерщій записуй: “Повість про двоє міст”. Далі, посередині сторінки: “Книга перша. Повернення до життя. Розділ перший. Той час”.
Я записав. Бабуся поралася в кімнаті. Містер Діккенс дивився на небо, а тоді виразисто заговорив:
- То був найкращий із часів, то був найгірший із часів; то був вік мудрості, то був вік глупоти; то була доба віри, то була доба безвір’я; то була пора світла, то була пора темряви; то була весна надії, то була зима...[52]
- Боже мій, - озвалась бабуся, - як гарно ви говорите.
- Дякую, мем. - Він кивнув головою, тоді заплющив очі й клацнув пальцями, пригадуючи. - На чому я спинився, Піп?
- То була зима розпачу, - підказав я.
Уже далеко за полудень я почув, що бабуся гукає знизу якогось Дуга: “Дуг! Ду-у-г!” Хто це такий, я не знав. Я ревно писав.
За хвилину почувся голос дідуся:
- Піп!
Я підхопився.
- Слухаю, сер!
- Час обідати, Піп, - сказав дідусь зі сходів.
До столу я прибіг з недбало витертими руками й вологою чуприною. І передусім подивився на дідуся.
- А звідки ти знаєш... що я Піп?
- Почув з горішнього вікна годину тому.
- Піп? - спитав містер Вінескі, щойно зайшовши і сідаючи за стіл.
- Ой, - сказав я, - де я тільки сьогодні не побував! їхав у диліжансі з Лондона до Дувра. Був у Парижі! Так намандрувався, аж рука затерпла від писання!..
- Піп? - знову спитав містер Вінескі. Дідусь залюбки прийшов мені на допомогу.
- Коли я був такий, як він, я теж змінював собі ім’я, і то не раз. Був Діком.
Цебто Діком Несхибним Оком. Потім - Джоном. На честь Довготелесого Джона Сілвера.
А ще Гайдом. Тим, що був двійником Джекіла...[53]
- А от я ніколи не мав жодного іншого ймення. Завжди був Бернард Семюел Вінескі, - заявив перукар, і далі не спускаючи з мене очей.
- Жодного? - вражено вигукнув дідусь.
- Жодного.
- То чим ви доведете, що були хлопчиськом, сер? - спитав дідусь. - Чи, може, ви якийсь особливий феномен природи?
- Як це? - не зрозумів містер Вінескі.
Дідусь махнув рукою і подав йому тарілку з їжею.
- До діла, Бернарде Семюеле, до діла.
Та містер Вінескі поставив тарілку на стіл і наче забув про неї.
- Ти їздив у диліжансі?..
- Атож, з містером Діккенсом, - відповів за мене дідусь. - Річ у тім, Бернарде Семюеле, що ми маємо нового пожильця, він письменник і щойно почав новий роман, а Піпа, чи то пак Дуга, взяв собі за секретаря...
- Від самого полудня працювали, - вихопився я. - Вже двадцять п’ять сторінок готові!.. - І затулив рота рукою.
На обличчя містера Вінескі набігла тінь.
- Письменник? На прізвище Діккенс? Та невже ви справді вірите...
- Я вірю тому, що мені каже людина, поки вона не скаже іншого, а коли скаже, віритиму тому іншому... Зробіть ласку, передайте мені масло, - промовив дідусь.
Масло передали серед загальної мовчанки.
- Чортівня якась... - буркнув собі під ніс містер Вінескі.
Я принишк на стільці.
Дідусь, нарізаючи курча й розкладаючи шматки по тарілках, сказав:
- До нас у дім приходить цілком пристойний чоловік і каже, що його прізвище Діккенс. Отож я вважаю, що це його справжнє прізвище. Він дає зрозуміти, що пише книжку. Я проходжу повз його двері, заглядаю до кімнати й бачу: так, він справді пише. То що, я маю йому заборонити? Адже цілком очевидно, що йому таки треба написати цю книжку...
- “Повість про двоє міст”! - докинув я.
51
Четверте липня - День незалежності, національне свято США.
52
Початок роману Ч. Діккенса “Повість про двоє міст”.
53
Ідеться про персонажів популярних книжок для юнацтва.