Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
На підставі науки, так званої психофізіології, ми знаємо, що мова єсть одною з найважливіших прикмет, що найдужче виявляє внутрішній зміст національний, що мова орган духу і виявляч психології народної. Нарід, що не має письменства на рідній мові, не становить нації. Тим дбаємо про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і загальносуспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Україні. Так кожен з нас, свідомих українців, має промовляти в родині, в товаристві і взагалі скрізь, де його зрозуміють, по-вкраїнському.
Виховуючи свої діти, кожен свідомий українець повинен вживати вкраїнської мови яко мови викладової з початку вчення, а як дитина піде до офіціальної школи, вчити її вкраїнської мови, історії, літератури дома окремо, щоб діти наші були вже стихійними українцями.
Вважаючи, що кожен нарід може освідчуватися і з поводженням і корисно для себе розвиватися на національному ґрунті і що в нас віднято змогу й право на такому ґрунті розвиватися, ми дбаємо про те, щоб піднести й розворушити на Вкраїні національного духа, відживити і виробити серед інтелігенції й народу національні почування вкраїнські на підставі їх бажання рідної школи з власною викладовою мовою.
Тим кожен українець в справі популяризовання вкраїнської ідеї фактами щоденного життя свого, своїми відносинами і усякими іншими способами повинен завсіди відрізняти свою націю від інших і підносити національне питання й право вкраїнської нації скрізь, де тільки можливо: в освіченому товаристві, в народі, у відносинах з урядом, в літературі не тільки московській та польській, але й по західноєвропейських літературах, не забуваючи, одначе, що першим і найголовнішим обов’ язком українця єсть писати рідною мовою.
Зрозуміла річ, що діяльність наша здебільшого поки що буде культурно — просвітня. Але не можемо ми занехаяти і справ економічних. Тут діло найбільше вже залежить від загальноросійських обставин, поки ми не маємо широкої волі для особи. Проте дбатимемо по змозі про добробут народний, знаючи й повсякчас пам’ятаючи, що тільки матеріально забезпечений нарід може добре дбати про національно-просвітні справи.
Маючи ж на увазі, що виховання найголовніше виробляє людей, ми дбаємо і будемо дбати про те, щоб узяти до своїх рук виховання й освіту на Україні, забираючи собі й пособляючи іншим українцям забирати посади всякі, з яких можна впливати на просвіту, повертаючи її на вкраїнський ґрунт. З усього, що досі було сказано, сама собою випливає й максимальна програма для нашої діяльності.
Ми бажаємо такої відміни сьогочасних обставин, щоб при ній був можливий вільний розвій і цілковите вдовольнення усім моральним, просвітнім, соціальним і політичним потребам українського народу.
Досягаючи свого, мусимо працювати в дусі такого на моральному й науковому ґрунті заснованого ідеалу людського ладу, в якому немає місця нації пануючій і нації підвладній, а українська нація, в ряд з усякою другою, користується однаково рівними правами. Через се ми маємо бути цілковитими прихильниками до федерального ладу в тих державах, з якими з’єднана українська земля.
В справах соціально-економічних працюватимемо в дусі такого ладу, в якому немає місця ні панові, ні мужикові, ні визискувачеві, ні визискуваному, а є місце ціловкраїнській національній родині, що складається з рівних поміж себе правом, можливо однаково забезпечених, національно свідомих братів-працівників.
В справі релігійній яко в справі особистого сумління мусить панувати серед нас абсолютна толерація, в справах відносин до інших націй ми будемо остільки толерантні, оскільки наші сусіди й колоністи на нашій землі будуть толерантні до нас.
Працюючи у сьому напрямкові, ми єднаємося з усякими іншими пригніченими націями в Росії, щоб гуртом боронитися проти асиміляційних заходів і гуртом здобувати волю. Єднаймося і з поступовими московськими гуртками, не ворожими вкраїнству, але ж ніколи не мішаючися проміж себе, а неодмінно, скрізь і завсіди мусимо ставати яко виразно українська нація на федеративних основах повної реальної рівноправності, а коли поталанить в Росії на конституцію, то щоб про реальну рівноправність нашого народу яко самостійної нації не було ані найменшого змагання.