Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Не будемо довго спинятися тут на українофільстві. Що минуло, те не вернеться. Скажемо коротко: українофільство показало нам і цілому світові, що існує і нидіє якийсь зневолений, зрабований нарід, що зветься українцями; воно поставило нашу ідею на науковий міцний ґрунт; воно стало підвалиною сучасних українців. В сім його історична заслуга.
Проте, з другого боку, воно зробило й чимало помилок. Воно мимо своєї волі сприяло розвою, опріч людей ідеї, аматорів українського народу, української історії, природи, пісень, мови. Воно часом ідеалізувало вкраїнський нарід.
І в той час, коли нарід наш гине міліонами тільки від тяжких тих обставин, в яких йому доводиться жити, по Російському цісарству ходять анекдоти про багату сторону, де галушки самі падають в рот, де люди сало їдять і сало п’ють, бо ж від краю до краю лунають українофільські співи, як-от характерне, наприклад, Ал. Толстого:
І морочать такі співи кожну чесну людину, що далеко живе від дійсної України, від живого народу.
Таке українофільство для нашого люду вельми шкодливе. Се лихо, якого нам трудно запобігти, бо Вкраїна справді містить в собі стільки чарівних смуг, що так званий «благодатный юг» завсіди приваблюватиме до себе непроханих гостей, аматорів, що кохають Україну. За своїм коханням вони не бачать ні темноти, ні бідноти, ні голодної смерті, ані величезного економічного й духовного підупаду загалу.
Серед такого й іншого українофільства давно вже прокладало стежку здорове, нормальне вкраїнство, як струмочки чистої води серед кальної дороги, і коли українофільство було раніш ніби нормальним з’явищем нашого ненормального стану, то тепер українофіли вже неможливі як дійсні й щирі патріоти, як люди ідеї. І коли ми бачимо тепера, що яка-небудь молода людина свідомо йде старим шляхом українофільським, то сміливо, не вагаючися можемо сказати, що то не єсть син України, — то її ворог, то зрадник, перевертень, ренегат.
Для такої молодіжи нема місця поміж нас! Коли давніш для звичайної освіченої людини було за дурницю відірватися від народу, то тепер ми уважаємо се за злочинство проти свого народу. Хоч ми не маємо цілковитої змоги заспокоїти усі свої духовні потреби, про те можемо й повиннісьмо бути консеквентними у всьому українцями, роблячи на нуародному ґрунті усе, що вимагає від нас ідея відродження України, усе, що вимагає від нас всесвітній поступ.
І поскільки ми поважаємо й шануємо щирих українофілів, наших батьків, постільки ми, свідомі українцї, не бажаємо о дальший розвиток українофільського руху серед нашої суспільності. І якби справа стояла й досі так, як вона почалася, то се б тільки свідчило, що або ідея наша єсть гнила, нікчемна, або ми самі люди нікчемні.
Тим тепер кожен молодий перевертень, кожен слабодухий най винуватить себе самого. Кажемо слабодухий, бо щоб зробитися й стати дійсно освіченим і корисним українцем, то се вимагає від чоловіка дрібної, повсякчасної, непомітної для інших духової роботи, бо кожна велика ідея вимагає духової сили.
З міцною ж душею, певним почуттям і послідовостю ми поставимо нашу національну справу так, що вона не залежатиме від сьогочасних обставин; своєю істотою і моральною силою ми знищимо сі обставини й виробимо з себе українську інтелігенцію в самому високому розумінні сього слова.
З усього, що досі сказано, випливає й програма нашої практичної діяльності. В словах її, може, й нема нічого нового, але тут нове те, що ми робимо власне в такому напрямі, як далі висловлюємо.
Для нас, свідомих українців, єсть один українсько-руський народ. Україна Австрійська і Україна Російська однак нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу, і, аби була у нас моральна міць, то ні нас не зможуть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас, бо ідеї, духа розірвати на два шматки не можна, як нічим не можна спинити Дніпрової течії: вона завсіди опиниться у морі, які б перепони ні були.
Бажаючи поставити свою справу незалежно від російських обставин, ми осередок ваги нашої культурно-політичної справи переносимо в Галичину й користуємося з Австрійської конституції. Визнаючи широку критику нашій справі, ми не визнаємо партійної сварні і ворогування на Російській Україні. Бо, з одного боку, партії мають розумну підставу тільки там, де єсть політична воля слову й ділові. І ми б дуже бажали й раділи, якби у Галичині, коли се можливо, не було партійної розтичі, бо вона зменшує продуктивність наших сил.