Світова гібридна війна: український фронт

15.1. Роль міжнародних безпекових організацій та форумів

Гібридний формат агресії ставить перед її жертвою не лише завдання безпосереднього захисту власного суверенітету та інтересів, а й вимагає значних зусиль для забезпечення підтримки з боку світового співтовариства. Приховані дії агресора залишають йому простір для дипломатичного маневру, дозволяючи водночас іншим державам знаходити виправдання своїй пасивності та небажанню йти на допомогу. Лише визнання факту ворожих дій на міжнародному рівні може змінити ситуацію, активізувати підтримку, що надається жертві агресії. У цьому контексті надзвичайно важливим чинником є реакція та позиціонування провідних міжнародних організацій, які у той чи інший спосіб несуть відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки (ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС, Рада Європи тощо).

За майже три роки, що минули від початку російської агресії, україн­ська дипломатія досягла значних успіхів у консолідації підтримки позиції Украї­ни в рамках ключових міжнародних безпекових організацій і форумів та формуванні через них об’єктивної картини подій у Криму та на Донбасі, сприйнятої у світовому вимірі. Спроби російської пропаганди подавати ситуацію у викривленому світлі виявилися загалом невдалими. Провідні міжнародні організації виступили на підтримку Украї­ни, поділяючи саме її позицію.

Найбільших успіхів Києву вдалося досягти в рамках роботи Ради Європи. Її Парламентська Асамб­лея оперативно відреагувала на початок російської агресії. Вже 7 березня 2014 р. Постійний комітет ПАРЄ висловив повну підтримку територіальній цілісності Украї­ни та засудив дії Кремля. В заяві наголошувалося, що дії російських військ у Криму та потенційна загроза їхнього поширення на інші україн­ські території є прямим порушенням принципів міжнародного права, закріплених у Статуті ООН та Гельсінському Заключному Акті.

9 квітня 2014 р., після прийняття російською владою рішення про анексію Криму, ПАРЄ засудила цей акт. Асамб­лея прийняла Резолюцію 1988, в якій заперечувалися міфи російської пропаганди про «нацистський переворот» в Украї­ні та підкреслювалася незаконність проведеного в Криму «референдуму». Наступного дня було ухвалено Резолюцію 1990, що обмежила повноваження російської делегації в Асамб­леї у зв’язку з діями РФ в Украї­ні. Нарешті, 12 жовтня 2016 р. були прийняті наступні резолюції ПАРЄ, які містили прямі звинувачення Кремля в організації інтервенції на сході Украї­ни та покладали на РФ відповідальність за добробут людей на окупованих територіях. Усе це прямо визначає Росію стороною і, більш того, — ініціатором конфлікту.