Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
— Мамо, там же порожньо! — зауважив я.
Вона похнюпила голову.
— Я зовсім забула, — тихо заговорила вона. — За кілька днів по твоєму від’їзді у мене з’явилася дивна ідея. Я хотіла примусити себе більше не грати і наказала вийняти струни. Не знаю, що тоді вхопилося моєї голови. Їй-бо, не знаю. Це було якесь запаморочення. Може, навіть божевілля. Я щойно про це згадала.
Матінка дивилася на мене. На її очах бриніли сльози, сльози з тих, що не можуть вилитись і нагадують якусь нетечину. Я обійняв стару жінку. Вона погладила мене по голові.
— У тебе на волоссі стільки кіптяви, — кинула вона і кілька разів повторила цю фразу: — У тебе на волоссі стільки кіптяви! Піди помийся!
— Перед сном, — попросив я. — Але мені ще не хочеться спати, — сказав я, як колись казав у дитинстві. І додав: — Дозволь мені, мамо, ще трохи побути тут!
Ми сіли за маленький столик біля каміна.
— Я якось прибирала і знайшла твої цигарки, дві коробки єгипетських, які ти завжди курив. Я загорнула їх у вологий промокальний папір. Вони ще цілком свіжі. Хочеш покурити? Вони лежать на вікні.
Так, це були старі упаковки по сто штук! Я оглянув коробки на всі боки. На кришці однієї з них моїм почерком — його ще можна було розібрати — було виведено ім’я: Фрідль Райхнер, Гогенштауфенґассе. Я відразу згадав: так звали гарненьку тютюнницю, в якої я, найпевніш, і купив ці цигарки. Матінка усміхнулася.
— Хто це? — спитала вона.
— Симпатична дівчина, мамо! Але більше я до неї не заходив.
— А тепер ти вже застарий, щоб збивати з розуму тютюнниць. І крім того, цих цигарок узагалі більше немає…
Уперше в житті я почув, як моя мати намагається пожартувати.
Потім знову запанувала мовчанка. Після чого вона запитала:
— Ти багато страждав, хлоп’яточко?
— Не дуже, мамо.
— Зітхав за своєю Елізабет? (Вона сказала не «за своєю дружиною», а «за своєю Елізабет» і наголосила на слові «своєю».)
— Ні, мамо!
— Ти досі її кохаєш?
— Це вже занадто, мамо!
— Але ти про неї навіть не питаєш!
— Я саме збирався запитати!
— Я зустрічала її вряди-годи, — повідомила матуся. — А от тестя твого бачила частіше. Востаннє він був тут два місяці тому. Дуже засмучений і все-таки сповнений надій. Війна його озолотила. Вони знали, що ти потрапив у полон. Як на мене, вони втішилися, побачивши твоє ім’я десь у списку загиблих або безвісти зниклих. Елізабет…
— Можу собі уявити, — перебив я.
— Ні, ти не можеш собі уявити, — уперто правила матуся. — Вгадай, ким вона стала?
Я припустив найгірше або те, що могло виглядати найгіршим в очах моєї матері.
— Невже танцівницею? — запитав я.
Матінка серйозно похитала головою. Потім сумно, майже похмуро промовила:
— Ні, ремісницею, займається прикладним мистецтвом. Знаєш, що це таке? Вона малює, а може, й вирізає якісь ідіотські намиста або кільця, такі собі незграбні модні цяцьки і застібки з сосни. Думаю навіть, що вона вміє плести килимки з соломи. Коли вона востаннє була тут, то прочитала мені, пригадую, цілу лекцію про африканське мистецтво — достеменно професор! А одного разу, не спитавши дозволу, взяла і привела з собою подругу. Це була, — матінка на хвилю затнулася, проте потім усе ж зважилася і сказала: — Це була якась молодичка з коротким волоссям.
— Хіба все це таке погане?
— Гірше не може бути, хлоп’яточко! Люди починають робити з нікчемного матеріалу речі, які здаються цінними! До чого це призведе? Африканці обвішуються черепашками, але це ж зовсім інше. Коли хтось шахраює, гаразд. Але ці люди ще визнають шахрайство собі в заслугу, хлоп’яточко! Розумієш? Ніхто мене не переконає, ніби бавовна — це льон, а лаврові вінки роблять з ялинових шишок.
Матінка промовила все це дуже повільно, своїм звичним тихим голосом. Обличчя в неї почервоніло.
— А танцівниця тобі сподобалася б більше?
Матінка на хвилинку замислилася, потім, на превеликий подив, сказала:
— Звичайно, хлоп’яточко! Я не хотіла б, щоб моя дочка скакала по сцені, але танцівниця — це чесна професія. Навіть розтління їхніх звичаїв — на поверхні. Це не обман, не шахрайство. З якоюсь танцівницею такий хлопець, як ти, мабуть, може любитись. Але ж це прикладне мистецтво хоче заміж. Хіба ти не розумієш, хлоп’яточко? Коли ти оговтаєшся від війни, то побачиш сам. Так чи інакше, завтра ти маєш піти до своєї Елізабет. А де ви взагалі збираєтеся жити? І як взагалі піде ваше життя? Вона живе в свого батька. Коли накажеш завтра тебе розбудити?