Я віддав би життя за тебе (збірка)
- Автор: Фицджеральд Фрэнсис Скотт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-5082-6
- Переводчик: Олег Король
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Я віддав би життя за тебе (збірка)». Краткое содержание книги:
Оповідання збірки, написані в характерній авторській манері, є тими штрихами, які зображують повну картину сміливої та безкомпромісної історії творчості Френсіса Скотта Фіцджеральда.
Тож він пішов ва-банк — поставив на цей вечірній концерт. І ось до кімнати увійшли Джордж та Ґрейсі, яка, спершись на його руку, величаво пропливла до тимчасових підмостків у кінці кімнати. То був останній з ліку хитрий спосіб, що ним рекламний агент розраховував прославити Ґрейсі як найбільшу на весь світ арфістку.
Він виступив із презентаційною промовою, і Ґрейсі сприйняла її з вдячністю. На тлі вигуків «браво» Джордж оголосив перший з добірки музичних творів, і під його акомпанемент Ґрейсі почала виступ обережним глісандо. Почалося чудово, але далі прозвучав неймовірно фальшивий акорд. Розторопний піаніст задавав ритм, а зовсім не збентежена арфістка енергійно смикала струни. Раптом з-за піаніно виглянув маленький хлопчик. Цілком зрілий, щоб розуміти, що Джордж Бернз[66] вважає його набридою, він волів не потрапляти на очі цьому суворому дядькові. Отож хлопчик помалу пробирався до Ґрейсі, а коли вона дійшла до складного пасажу, вигулькнув із свого сховища, спіткнувся й сторчма влетів на арфу, та так, що зав’яз головою в струнах.
На тому, звичайно, й закінчився концерт. Кланяючись і штовхаючи поперед себе арфу, Ґрейсі простувала до виходу. Вона примудрилася затулити собою дитину й приховати її від усіх, крім Джорджа. Уже за дверима він разом із Ґрейсі дійшов висновку, що для хлопчика треба знайти безпечне сховище. Насилу видобувши голівку зі струн, Ґрейсі побігла з Джорджем до приміщення для човнів і там вклала дитину спати на горизонтально напнутому клівері. Сівши поруч хлопчика, дорослі чекали, поки він засне. Малюк іще не заплющив очей, а вони вже дрімали, спершись на стіну. Прокинулись аж уранці, коли їх застукав містер Ван-Ґроссі. Розплющивши очі, вони побачили, що мільйонер, дуже сердитий, узяв дитину на руки й рушив на лужок — очевидно, намірився розпорядитися нею на свій розсуд. Ґрейсі й Джордж поспішили навпрошки до пристані й там застали Діка та Ґейбрієллу, що дожидалися часу, коли можна буде виплисти на вітрильнику. Сховавши маленьку плоскодонку під причалом, Джордж сів у ній і взявся друкувати нотатки на машинці. Ґрейсі квапливо пояснила молодим закоханим, що справу вдасться прояснити та залагодити, якщо вони ствердять, що вже одружилися й хлопчик їхній. Прибігши на місце подій, містер Ван-Ґроссі з дитиною на руках постав перед ось такою хибно залагодженою справою. Дізнавшись, що Дік і Ґейбрієлла одружилися, він дуже розчарувався, але не встиг вилити гнів, бо тим часом хтось із комітету яхтових регат випалив із гармати — дав сигнал про готовність. Містер Ван-Ґроссі по-філософському поставився до того, що втраченого вже не повернеш, — тицьнув хлопчика в руки старшій доньці, затягнув молодшу й Діка на моторну яхту та гукнув Ґрейсі, щоб забиралася звідси з Джорджем, як тільки той з’явиться. Коли Ван-Ґроссі зник з очей, Джордж забрався на причал, разом із Ґрейсі стрибнув у єдину моторку, що тут залишилася, і пустився в перегони.
Обоє перехвилювалися через замішання й напругу, що зависли в повітрі за якусь хвилину перед початком знаменних перегонів. Ґрейсі сиділа на кормі, тримаючи дитину однією рукою й стернуючи другою; Джордж усівся на носі, примостивши на колінах надувну подушку, а поверх неї — друкарську машинку. Відпливши футів на двадцять від пристані, моторка раптом перекинулась і розламалася надвоє. Джорджева половина занурювалася дуже повільно, його друкарська машинка плавала на надувній подушці поза досягом руки. Хлопчик, що перед тим устиг залізти на корму, тепер весело плавав, тоді як половина човна з двигуном і гвинтом гасала круг нього, описуючи запаморочливі кола. Малюк тішився, впав у захват, коли носова частина моторки наповнилась водою й потонула, а Джордж відчайдушно загрібав воду, переслідуючи машинку на плаву. Добру хвилину Ґрейсі не могла зупинити обрубаного човна, аж нарешті заштовхала його, вже наповненого водою, під берег і безцеремонно затопила. Втративши моторку, вони мусили взяти тепер уже єдиний плавальний засіб — маленьку піднищену плоскодонку. Отож сіли в неї, і Ґрейсі стала веслувати, скерувавши її на порятунок хлопчика й машинки, що плавали на поверхні, а відтак і далі, поміж туристичних і розважальних суден, що домішалися до яхт — учасниць змагання. У мить, коли гармата дала старт, Ґрейсі встигла прип’яти плоскодонку до корми батькової яхти. У сум’ятті вона з Джорджем силкувалася залізти на борт яхти, забувши про хлопчика; допіру коли розпочалися перегони, жахнулася — раптом згадала, що він і досі в плоскодонці на припоні. Ван-Ґроссі йшов першим у регаті, а Ґрейсі та Джордж гарячково шукали спосіб урятувати дитину, яка сиділа в човнику, сміючись і плещучи в долоньки, коли той вигойдувався й крутився в кільватері яхти. І тут Ґрейсі зміркувала, що придався б добрячий довгий шнур, щоб зарадити лиху. Поки Джордж наглядав за малюком, вона заметушилася на палубі, аж нарешті знайшла біля основи грот-щогли підхожий шнурок.
Ба, він був зашморгнутий на кілочку-швайці, забитому біля щогли. Нічого не боячись, ні про що не турбуючись, ані не гадаючи, що ця снасть утримує на місці грот-вітрило, Ґрейсі запрагла нею скористатися й узялася за кілочка-швайку, аж нарешті подужала його видобути. Зразу ж величезне вітрило впало й покрило мало не все судно. Тим часом яхта суперника тріумфально понеслася до перемоги.
Невдовзі під парусиною, яка, наче ковдра, покрила палубу, дали себе знати ознаки життя. Вибравшись з-під рогу вітрила, щасливі Дік і Ґейбрієлла обіймалися. Біля грот-щогли виріс якийсь горбок і гукнув так, ніби нічого не сталося:
— Гей, Джорджі, де ти?!
З-перед корми відгукнувся розгублений і спантеличений Джордж:
— Я тут, Ґрейсі!
Дівчина видобулася з-під парусини й побігла йому назустріч. Джордж вирішив, що було б доцільно якнайскоріш забрати її звідси. Допомігши Ґрейсі спуститися в плоскодонку з дитиною, він оголосив:
— Як гадаю, Ґрейсі, на благо людства найкраще було б тобі стати моєю вічною морокою.
Ґрейсі хихикнула, сівши веслувати:
— Ой, Джордже, твоїми вустами та мед би пити.
Рекламний агент зі звичним страдницьким виразом на обличчі схилився над друкарською машинкою й вистукував останній прес-реліз, поки плоскодонка поверталася до берега. Коли в далині зникала з очей дедалі менша яхта, Джордж Бернз завзято видруковував: «СПАДКОЄМИЦЯ ВАН-ҐРОССІ НЕВДОВЗІ ОГОЛОСИТЬ НА ВЕСЬ СВІТ ПРО СВОЮ ШЛЮБНУ ПОДОРОЖ З …….. …….. FINIS[67]».
Подорож разом
«Подорож разом» — сага сценариста із записною книжечкою, який їде по натхнення на південь зайцем у товарному поїзді разом із гуртом волоцюг — спочатку справляє враженння чогось нового у творчості автора, але вже на другій сторінці машинопису з’являється «вісімнадцятирічна вродливиця», Кріс Купер мимоволі стає героєм, і ми опиняємось у світі Фіцджеральда. Можливості, що відкриваються в подорожі, її різноманіття, радощі й ризики завжди приваблювали Фіцджеральда — досить згадати про те, як показано поїздки залізницею у «Великому Ґетсбі». У «Подорожі разом» товарні потяги перетинають пустелю й лісостеп, у пітьмі світять «дев’ятнадцять ошалілих зелених очей автобуса», повного «сонних пасажирів». Є тут повтори, доволі типові в його оповіданнях: дівчина, як і Джей Ґетсбі, змінює своє ім’я й формує себе заново, але не може уникнути свого минулого; є діамант завбільшки якщо не з «Ріц», то принаймні з «Надію». Однак новизна відчувається в тому, що сценарист захотів стати незалежним від Голлівуду й писати свої твори, а винахідлива дівчина, яка може собі сама зарадити й не потребує чоловічої допомоги, таки приймає її — з власних причин.
Фіцджеральд надіслав це оповідання Гарольдові Оберу в січні 1935 року, й Оберові воно сподобалося. Фіцджеральд відразу ж захотів «дати лад цій версії, щоб запропонувати її в кіно». 4 березня Обер запропонував оповідання «Космополітану» й сказав редактору Біллові Ленґелу, що в цьому виданні мінімальний гонорар становить півтори тисячі доларів, а оповідання варте двох тисяч. Про «Подорож разом» Фіцджеральд і Обер листувалися від 19 лютого до 30 грудня 1936 року, і ця кореспонденція якось пропала з Оберової папки. Сам Обер написав примітку на папці з паперами: «Де мої листи від Скотта, крім того листа, що датований 5 жовтня 1936 року?» (Деякі листи з’явилися на аукціонах, зокрема в грудні 2015 року на «Бонемзі» продано лист від 10 вересня 1936 року, в якому Фіцджеральд називає оповідання зі збірки «Крах», надруковані в журналі «Есквайр», «засобами у надзвичайній ситуації», до яких довелося вдатися, бо в «Сатердей івнінґ пост» не приймають його оповідань або просять переробити їх). 5 червня 1936 року Обер написав Фіцджеральду: «Редактор видання “Колледж г’юмор” попросив нас дати йому Ваше оповідання. Я виявив, що в нас є чотири непродані, які ми можемо показати йому. Це “Подорож разом”, “Кошмар”, “Що з цим робити?” і “На свій страх і ризик”. Я вважаю “Подорож разом” найкращим із них. Оскільки максимальний гонорар у “Колледж г’юмор” становить 500 доларів, оскільки це все старі оповідання, які Ви, можливо, не захочете запропонувати, то прошу мені написати кілька рядків про це». Лист від Фіцджеральда до Обера від 19 червня, який 1982 року продано на «Сотбі», містить відмову письменника. В Оберовій картотеці є помітка: «Автор може переписати».
66
Джордж Бернз (1896–1996) і Ґрейсі Аллен (1895–1964) — популярна подружня пара, відома з водевілів, радіопередач і кінофільмів. Джордж часто виступав як партнер комічної актриси Ґрейсі, що виконувала роль тупуватої й обмеженої жінки.
67
Кінець (лат.).