Апологія Сократа. Діалоги

С о к р а т. А чи знаєш ти, що багатьох глядачів ви доводите до такого стану?

[E] І о н. Знаю це дуже добре, бо щоразу я бачу згори, з висоти свого підвищення, як глядачі плачуть і налякано вирячують очі під враженням розповіді. Адже мені треба звертати на них пильну увагу, бо якщо я доведу їх до плачу, то сам буду сміятися, одержуючи гроші, а якщо викличу в них сміх, сам заплачу, втративши гроші.

С о к р а т. Отже, ти тепер розумієш, що такий глядач є останнім із тих кілець, які, як я говорив, [536] одержують один від одного силу під впливом гераклейського каменя. Середнє кільце — це ти, рапсод і актор, перше — це сам поет, а Бог через посередництво вас усіх тягне душі людей, куди йому заманеться, передаючи силу від одного іншому. І тягнеться, мов від того каменя, довгий ланцюг хоревтів і вчителів та їхніх помічників: вони причепилися збоку до тих кілець, які тримає Муза. І один поет залежить від однієї Музи, інший — від іншої. [B] Ми називаємо цей стан словом «одержимий», і це близько до правди, бо Муза держить його. А від цих перших кілець, тобто від поетів, залежать інші натхнені: один — від Орфея, інший — від Мусея{84}, більшість же одержима Гомером, бо Гомер надихає їх. Одним із таких є ти, Іоне, як одержимий Гомером. Тим-то, коли хтось виконує твори іншого поета, ти спиш і не маєш що сказати, а як тільки залунає пісня цього твого поета, ти вмить прокидаєшся, твоя душа збуджується, і ти маєш що сказати. Адже не завдяки вмінню й не завдяки знанню, а завдяки Божій ласці й одержимості, — [C] як-от корибанти чутливо сприймають тільки мелодію, що по­ходить від того бога, яким вони одержимі, і для цієї мелодії їм вистачає і рухів тіла, й слів, а про інші мелодії вони не дбають, — [D] так і ти, Іоне, як тільки хто згадає Гомера, маєш що сказати, а коли когось іншого — то нічого тобі сказати. А причина того, про що ти мене раніше питав, чому ти про Гомера знаєш, а про інших ні, полягає в тому, що не завдяки вмілості, а через божественне веління ти — неабиякий хвалитель Гомера.

І о н. Добре говориш, Сократе; все ж я здивувався б, якби тобі вдалося переконати мене, що я хвалю Гомера в стані одержимості й нестями. Думаю, що ти не мав би такого враження, якби почув, як я говорю про Гомера.

С о к р а т. Авжеж, мені хочеться послухати, [E] але не раніше, як ти відповіси мені на таке запитання: з того, що говорить Гомер, про що ти добре говориш? Адже не про все, очевидно.

І о н. Будь певний, Сократе, що про все без винятку.

С о к р а т. Але, певне, не про те, в чому ти нічого не тямиш, хоча Гомер про це і згадує?

І о н. Про що ж таке Гомер говорить, а я цього не знаю?

[537] С о к р а т. Хіба не говорить Гомер часто й багато про різні мистецтва? Наприклад, про управління колісницею — зараз скажу тобі, якщо згадаю місце.

І о н. Та я сам скажу, бо пам’ятаю.

С о к р а т. Тоді скажи мені, що говорить Нестор своєму синові Антілоху, коли радить йому бути обережним на поворотах під час колісничних перегонів на честь Патрокла.