Апологія Сократа. Діалоги

С о к р а т. Хто ж це такий? Як він називається?

І о н. Це лікар.

С о к р а т. Отже, зробимо такий висновок: якщо багато людей говорять про одне й те саме, то завжди той самий чоловік розпізнає, хто говорить добре, а хто погано; [532] а хто не відрізнить того, що говорить погано, той, ясна річ, і не розпізнає того, хто говорить добре, коли вони говорять про одне і те саме.

І о н. Так воно і є.

С о к р а т. Виходить, той самий чоловік здатний оцінювати їх обох.

І о н. Так.

С о к р а т. Ти твердиш, що Гомер та інші поети, серед них Гесіод і Архілох, говорять про одне й те саме, тільки не однаково: Гомер добре, а ті гірше.

І о н. І правду кажу.

С о к р а т. Але якщо ти розпізнаєш тих, що говорять добре, [B] то ти повинен би розпізнавати і тих, що говорять гірше, тобто міг би відрізнити, що вони говорять гірше.

І о н. Здається, що так.

С о к р а т. Значить, мій друже, ми не помилимось, якщо скажемо, що Іон однаково сильний як у Гомері, так і в інших поетах, оскільки він сам погоджується, що один і той самий чоловік може бути добрим суддею всіх, хто говорить про одне й те ж саме, — а поети майже всі трактують про одне і те саме.

І о н. Все ж, що це за причина, Сократе, що [C] коли хтось говорить про іншого поета, то я навіть не звертаю на це уваги й не спроможний додати нічого путнього, а прямо-таки дрімаю, а як тільки хтось згадає Гомера, я зразу прокидаюсь, зосереджуюсь і маю що сказати?

[D] С о к р а т. Це не важко пояснити, мій друже. Кожному ясно, що не завдяки умілості й знанню ти здатний говорити про Гомера. Адже якби ти міг робити це завдяки вмілості, то ти міг би говорити і про всіх інших поетів, бо поетичне мистецтво — це єдине ціле{71}. Хіба не так?

І о н. Так.

С о к р а т. А якщо взяти будь-яке інше мистецтво як ціле, то хіба не існує той самий спосіб розгляду, придатний до всіх мистецтв? Чи хочеш послухати, як я це розумію, Іоне?

І о н. Ще й як хочу, Сократе, клянусь Зевсом; із насолодою слухаю вас, мудреців.

С о к р а т. Я був би дуже радий, якби це була правда, Іоне. Але мудреці — то радше ви, рапсоди, актори й ті, чиї творіння ви виголошуєте, а я всього-на-всього [E] тільки говорю правду, як личить звичайній людині. Адже й те, про що я тебе тепер запитав, зваж, яке воно благеньке та просте: кожній людині зрозумілі мої слова, що розгляд кожного мистецтва є той самий, якщо взяти мистецтво як ціле. Справді-бо, розгляньмо це питання як належить. Чи мистецтво живопису є чимось цілим?

І о н. Так.

С о к р а т. Правда, що було і є багато живописців, добрих і поганих?

І о н. Авжеж.

С о к р а т. Так ось, чи бачив ти когось такого, хто був би здатний пояснити, що Полігнот{72}, син Аглаофонта, малює добре, а що ні, [533] а стосовно інших живописців не міг би нічогісінько сказати? І коли той хтось описує картини інших живописців, то він дрімає, стає безпорадним і не може нічого додати, а як тільки треба висловити думку про Полігнота або когось іншого, але тільки одного якогось живописця, він ураз прокидається, стає уважним і бере участь у розмові?