Квітка кохання

Тоді б ти, можливо, ту прозу Не сплутав би з кров’ю пісень. А стать в стороні і послухать, То це, як чужу покохать, Яка із свого вийме душу, З чужим стане Янгола грать. «Мене заводів пісня кличе» Писали всі про серп і молот, І я ще трохи напишу, А як не хватить гонорару, То може хоч дадуть борщу. Вірш « Сонце». «Це сонце землю брало на руки Як мати свіжу бере хлібину.» – Кому такий потрібний образ? На вірш «Вітер» Я переллю з пустого у порожнє, Нащо мені вже треба висота? Як я і так стою вже комуністом Й куди не піду – в мене скрізь рука. Про те, що бачу, не пишу навмисно, Навіщо? Якщо знають всі і так, І хоч я ще недавно комуністом, Але уже я, хлопці, – не простак. 26.5.1976 р. Я – КОМУНІСТ Я одержав Планету, зранену бомбами, Тифом звалену, ледве живу, Яку воші, неначе вовчиці, Догризали, як власність свою. Я одержав Планету змучену, зганьблену, І все ж не повісив ніс. Хто ж підняв її на вершину могутності? Я – комуніст. Як Планета вмирала від голоду, А вороги об’явили піст, Хто рятував тоді землю знедолену, І піднявся на повний зріст? Як фашистський дикун сатаніючи, Землю став гризти мою, Хто дорогу йому заступив, замерзаючи, В тяжкім нерівнім бою? Люди! Не бійтесь чуми водородної, Хай хто увімкне той твіст, Знайте, що Ленін в сімнадцятім, в Смольному Мені доручив врятувати світ. Будьте спокійними, люди, Я – комуніст! Бо навіть ті, які впали скелети, Ніби привиди й страхи землі, Всі як один піднялись, як багнети, І пішли врозумлять королів. 9.6.1976 р. КОЛИ КОХАНОЇ НЕМАЄ. . Дівочий голос серце крає Й хватає душу за живе, Коли коханої немає, А хтось по вулиці іде. Журба моя, нестерпна муко, Моя любов, і мій ти біль, Навіщо робиш ти розлуку І сиплеш знов на рану сіль? Я все життя тебе чекаю, Я все життя тебе люблю, Хоч день прийдешній догорає, А я тебе ще й досі жду. 5.6.1976 р. «СОНЦЕ ПЛАНЕТИ» Я не хочу писать про партію, Аби пообідать хто дав, А сьогодні пишу про партію, Бо з нею я радість взнав. Я не стану писати багато, Це ясно і так давно, Що партія з ленінським гартом – То – «наше вікно», То наша жива реальність І горе Радянських людей, Яких все життя «годували» Символом світлих ідей. Це – парки й нові заводи, Лікарні, дитячі садки. Нас вчили, що партія – це символ свободи, Це Сонце Планети, а хто ж тоді ми? Іншого писати ми не мали права, Щоб у наших горах не була облава. 9.6.1976 р. ВСЕ ПО БАКСУ Новий руський в ресторані В бармена питає: – Скільки коштує шампанське, Що вогнями грає? – Один бакс, –відповідає. – А «Вінстон», цигарки? – І цигарки – один бакс, І з ведмедя шкварки. – А чому таке дешеве? – Знов руський питає. – Ген, бачите, там будинок З яру виглядає. Ото, поки мою жінку Там директор жарить, То спішу його багатство Хутко розбазарить... 31.1.2003 р. ВОВОЧКА І ТАТУСЬ Після лекції із школи По Закону Божому, Прибіг Вовочка додому, Мов неповний розуму. – Ти чого? – до Вови татко І махає різкою. – Тепер я, татусю, знаю, Як розжитись жінкою. – Ну і як же? – у Вовочки Запитав Абама. – Треба нам знайти спочатку У селі Адама. – А навіщо? – У синочка Знов пита Абама. – Щоб відрізать, як він ляже, Взять ребро в Адама. – То колись було так, синку, Зараз іншим методом… Треба, щоб до татка мамка Повернулась – Задом або передом. 24.1.2003 р. БОГ І ПРИСЛУГА Розгнівився Бог на небі На свою прислугу, Що та ледве не до ранку Дудлила сивуху. І пустив по ній громами За те, що заснула, Ну а крани сантехнічні Перекрить забула. І вода із ванн небесних Так на землю лилась, Що всю землю з краю в край Ледве не залила. А тому вже другий місяць Ні пройти, ні стати,