Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
Для нас, радянських генералів і офіцерів, було цілком незрозумілим, як могли гітлерівські воєначальники кинути своїх підлеглих, намагаючись втечею врятувати тільки себе самих. Брехливими запевненнями й обіцянками, що Гітлер врятує, що 1 танкова армія генерал-полковника танкових військ Хубе прийде на допомогу оточеним частинам, вони призвели до повного розгрому угруповання і загибелі тисяч своїх солдатів і офіцерів. Вбитий був і генерал Штеммерман. Це — результат відхилення пропозиції радянського командування про капітуляцію фашистських військ у районі Корсуня-Шевченківського.
17 і 18 лютого наші війська захопили в полон чимало груп солдатів і офіцерів з розбитих дивізій ворога, які розсіялись у навколишній місцевості. Потім кількома могутніми ударами частин 1 і 2 Українських фронтів було ліквідовано лисянське вклинення дивізій Хубе в розташування радянських військ. Наші війська вийшли на рубіж, який незабаром став вихідним для великої Уманьсько-Ботошанської операції, наслідком якої було визволення від ворога всієї правобережної частини української землі і території Північної Молдавії.
Щоб обілити себе перед німецьким народом, фельдмаршал Манштейн у книзі «Втрачені перемоги» намагається вихваляти дії німецьких солдатів і офіцерів, які потрапили в оточення. Він твердить, що більшість з них вийшла з оточення. Манштейн вказує, що в оточення потрапило 54 тисячі чоловіків, а вийшло з нього, мовляв, 32 тисячі, загинуло і потрапило в полон лише близько 20 тисяч. Це явна фальсифікація. Насправді в оточеному угрупованні, як свідчать показання полонених і документи, налічувалось близько 80 тисяч чоловік. Противник втратив 55 тисяч солдатів і офіцерів. Крім того, нами взято в полон понад 18 тисяч. Вирватися з оточення разом з генералами-втікачами вдалося лише 2-3 тисячам гітлерівців.
Манштейн, очевидно, не без умислу, зовсім не вказує причин того, чому до оточеного угруповання не пробилися дивізії 8 і 1 танкової армій. Адже ці дивізії у своєму складі мали до 800 танків, і їх підтримували артилерійські й авіаційні частини, що мали в своєму розпорядженні велику кількість гармат і літаків. А причина була в тому, що їм рішучу відсіч дали танкісти 6, 5 гвардійської, а потім і 2 танкових армій, а також наші прославлені піхотинці з 40 і 53 армій.
Адже тільки танкісти 6 танкової армії при відбитті контрударів противника знищили і захопили 379 танків і 62 бронетранспортери, вивели з ладу понад 200 гармат і мінометів. А під час наступу в березні в районі Маньківки, Умані, Поташа наші війська захопили сотні розбитих у ході Корсунь-Шевченківської битви танків і тисячі автомашин.
Воїни 5 гвардійської танкової армії в районі Корсуня-Шевченківського знищили і захопили 208 танків і самохідних гармат, 598 гармат і мінометів, до 3000 кулеметів, знищили близько 17 тисяч гітлерівців.
У Корсунь-Шевченківській операції з великим мистецтвом були застосовані танкові армії, які використовувались як високо-маневрений ударний засіб. Вони застосовувались на головних напрямках для розв’язання основних завдань — розвитку успіху при прориві оборони ворога, оточення його військ, стрімкого переслідування, захоплення важливих рубежів і об’єктів, відбиття ударів великих танкових з’єднань. 5 гвардійська і 6 танкові армії, просуваючись назустріч одна одній з метою замкнути оточення навколо великого ворожого угруповання, утворили зовнішній фронт оточення, успішно відбивали сильні контрудари противника ззовні. Частини 5 гвардійської танкової армії взяли також активну участь у завершенні знищення оточеного німецько-фашистського угруповання. З честю виконала поставлене перед нею завдання і 2 танкова армія, яку було введено в бій з резерву Ставки з метою розгрому танкового угруповання, яке прорвалося в глиб оборони радянських військ у районі Косяківки і Лисянки.
Слід відзначити, що в Корсунь-Шевченківській битві ми не мали переваги в танках. Практично була майже рівна кількість танків і самохідних гармат з обох сторін. У цих умовах успіх бою вирішувався воїнською майстерністю танкових і механізованих корпусів, бригад, батальйонів, рот і взводів, а також мужністю і героїзмом солдатів і офіцерів, вмілою взаємодією всіх родів наших військ, твердим управлінням частинами і підрозділами.
Майстерно керували в бою своїми корпусами генерали М. В. Волков, В. М. Алексєєв, І. В. Дубовий з 6 та 2 танкових армій, І. Ф. Кириченко і В. І. Полозков з 5 гвардійської танкової армії. Це вони здійснили оточення ворожого угруповання, створили зовнішній і внутрішній фронти оточення, відбили численні контрудари фашистських військ ззовні і забезпечили розгром оточеного противника.
Виявляючи особисту хоробрість, ініціативно діяли в боях командири танкових і механізованих бригад та танкових полків О. О. Чернушевич, М. М. Міхно, І. К. Остапенко, С. Ф. Шутов, Д. М. Осадчий, П. Д. Михайличенко з 6 танкової армії, В. Ф. Орлов, І. І. Прошин — з 20 танкового корпусу 5 гвардійської танкової армії та інші. Вони внесли великий вклад у справу нашої перемоги в Корсунь-Шевченківській битві.
Генерал М. І. Савельєв особисто очолив передовий загін 6 танкової армії, який прорвався в тил ворога. Він уміло керував бойовими діями танкістів, що забезпечило їм успіх стрімкого просування до Лисянки і Звенигородки. У боях за ці населені пункти майстерно й героїчно діяли командири батальйонів 233 танкової бригади капітани М. І. Маслюков і І. Г. Гуськов їх підрозділи, подолавши запеклий опір ворожих танків, артилерії і піхоти, першими увірвалися в Лисянку і Звенигородку. У бою за Звенигородку капітан Маслюков загинув смертю хоробрих.
Танкісти 20 гвардійської танкової бригади під командуванням Героя Радянського Союзу С. Ф. Шутова зупинили наступ німецьких танків на Медвин та Дашуківку, чим було забезпечено успіх бойових дій не тільки 6 танкової, але й 27 армій. Воїни 6 гвардійської мотострілецької бригади під командуванням полковника Д. М. Осадчого з 10 по 27 січня билися в оточенні в районі Тихонівки. З’єднавшись 27 січня з передовим загоном генерала Савельева, вони вийшли на зовнішній фронт оточення і міцно утримували зайняту ділянку оборони Попівка-Вільховець. Ворог обрушив на них танковий таран. Проте герої не відступили, не віддали ворогові завойованих рубежів.
У районі Винограда мужньо билися з ворогом воїни 1, 9 і 45 мехбригад 5 мехкорпусу. Нині в цьому районі на честь 6 танкової армії споруджено обеліск у вигляді танка. На цих висотах пролито багато крові. Але ворог так і не зумів їх узяти. Радянські бійці вистояли, відбивши два величезних танкових удари противника.
Зразки бойової майстерності показало багато воїнів — танкісти, артилеристи, сапери. Серед них особливо відзначилися капітан С. М. Наумов, молодший лейтенант Д. Є. Нестеров, лейтенанти О. М. Фадін, С. Н. Муратов та інші.
Командуючи 2 батальйоном 21 гвардійської танкової бригади, капітан Наумов відбив 11 лютого в районі Босівки три масовані танкові атаки гітлерівців. Особисто зі своїм екіпажем знищив чотири фашистські танки. Того ж дня в бою під Бужанкою молодший лейтенант Нестеров знищив «Фердинанд» і 25 фашистів. Діставши поранення, він не залишив свій взвод, продовжував командувати ним до кінця бою.
Відчутної шкоди завдав ворогові лейтенант Фадін з 22 гвардійської танкової бригади. Біля села Дашуківки він разом із своїм екіпажем знищив три німецьких танки, роздушив гусеницями шестиствольний міномет і два кулемети. На завершення бою йому вдалося ще знищити фашистський літак, який помилково сів на майданчик поблизу села. Вдало використав засідку біля села Таращі молодший лейтенант цієї ж бригади І. В. Кисельов. За один день на його бойовому рахунку стало більше на дві гармати, три кулемети, дві мінометних обслуги, знищених у бою.
Гвардії сержант Я. В. Остров з 6 гвардійської мотострілецької бригади 13 лютого, ведучи бій з танками ворога, що взаємодіяли з мотопіхотою, відбив атаку одинадцяти танків і до батальйону піхоти. Своєю гарматою він підбив два фашистські танки.
Величезну роботу у військах проводили політпрацівники. Особливо хочеться відзначити начальника політвідділу нашої армії полковника М. В. Зеленкова, начальників політвідділів 5 гвардійського танкового корпусу полковника О. М. Бєлова, 21 гвардійської танкової бригади підполковника В. Є. Михайлова, його заступника майора М. І. Яковлева, 20 гвардійської танкової бригади підполковника Т. М. Шашла. У найскладнішій обстановці вони завжди були серед людей, проводили бесіди, роз’яснювали чергові бойові завдання. І в бою завжди показували особистий приклад, піднімаючи бійців на ратні подвиги.