Акваріум

Я сидів і слухав це в повному заціпенінні. Голос Шенколюка раптово урвався, почулося якесь шипіння, і магнітофон клацнув, зупинивши касету. Схоже, з одного боку плівка скінчилася, треба встати, перевернути і прослухати іншу. Але я вже серйозно боявся того, що можу там почути. Шенколюк лякав мене. Лякав, і, попри те, що я знав — швидше за все він уже мертвий, — ніяк не міг взяти себе в руки. Я піймав себе на тому, що навряд чи найближчим часом зможу пройтися ввечері своїм містом, бо хто­зна, може, він не помер, може, мені цю касету навмисне підкинули, щоб я знав, що я наступний! І чи не піде за мною він у темряві, чи не вийде мені назустріч з-за рогу?

Я не хотів бути жалюгідним і безсилим перед якимось Шенколюком та його шприцом з редуктином, не хотів, аби він досліджував і знущався наді мною, не хотів провести решту свого життя в якомусь сраному трилітровому слоїкові, де раніше зберігали консервовані помідори! Я мав плани на життя, мав якісь вподобання, перспективи і цінності, я хотів себе реалізувати, радувати моїх близьких, а якщо на те — то і зовсім байдужих мені людей. Але від того, що з примхи долі можна потрапити до якоїсь трилітрової банки і надалі лиш спостерігати за життям свого хазяїна через стіну прозорого скла, я впадав у цілковиту прострацію.

Тут мої думки різко зупинились, і я пережив дежавю: чітко й гостро зрозумів, що речі, про які я зараз думаю, не просто думались, а навіть звучали в розмовах з деякими моїми товаришами останнім часом, а особливо — два останніх роки. Ми говорили про світові диктатури, про книги Орвела та Хакслі, про недопущення створення такого типу суспільства тотального контролю і приниження на родючому ґрунті українського загальнонаціонального пофігізму, про всяке таке. Памятаю, один з друзів це все порівняв якраз із консервуванням, консервуванням цілого народу, наче помідорів, у банці!

Ще раз переконуюсь, що нічого в житті не відбувається випадково. Схоже, касета потрапила до потрібних рук. Страх кудись вивітрився, мене переповнювали злість і рішучість. Треба було дослухати цей аудіозапис до кінця, і, можливо, з вуст Шенколюка я почув би відповіді на запитання, які так мене непокоять!

І справді, якщо абстрагуватися від своїх політичних і тому подібних переконань, якщо провітрити голову і вийти просто прогулятися вулицями, то лише сліпий не побачить, а тупий не відчує, наскільки напруженою та гнітючою стала атмосфера останнім часом. Люди незадоволені, та поки що тільки на кухнях дають вихід злості й висловлюють своє невдоволення.