Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
Русалка вгадує мої думки:
— Хочеш, я сплету тобі сорочку з фарбованого шнурка? У мене є величезний клубок трав’янистого кольору. Якщо дітки Котоледі до нього ще не дісталися.
Табакі хоч і в навушнику, але щось чує. Жваво повертається в наш бік і витріщається.
— Тихіше... — кажу я Русалці. — Інакше тобі доведеться плести десять сорочок і прикрашати їх сотнею ґудзиків, а ти ще надто мала, щоби так надриватися.
Табакі робить підозрілий крен у наш бік. Із розворотом вільного вуха. Русалка хапає першу-ліпшу сорочку й накидає її мені на плечі.
— Мабуть, треба пройтися на наш бік, подивитися, чи не лежить там хтось із серцевим нападом, — стурбовано промовила вона. — А то в декого вкрай дивні уявлення про добродійність.
— Іди. А я спущуся на перший, послухаю, про що там говорять. З самого ранку живу відірваний від громади. Без їжі та сигарет.
Сліпий, який уже вбрався в цілу майку, запихає мені в нагрудну кишеню пачку «Кемела».
— Про що це ви так довго розмовляли з Ральфом? — питає він. — Нора повниться чутками.
— Про потенційних утікачів. Яких непомітно випирають з Дому. У нього цілий список таких — охочих чимшвидше чкурнути.
— Як ці вихователі люблять папірці, — дивується Сліпець. — Може, у всіх клопоти з пам’яттю?
Він підбирає з підлоги свій мізерний наплічник.
— Ходімо, послухаємо Акулу. Вони там уже півгодини, так що він, напевно, якраз підбирається до суті справи. І паперів у нього там також цілі гори.
— Зніми з мене цей наголовник, — прошу я. — Він мене почав дратувати.
Сліпий зриває з мене наголовну пов’язку. Русалка чекає біля дверей, нишком спостерігаючи за нами. Щуряка сидить на підлозі, ховаючи обличчя в долонях, і, здається, не збирається нікуди йти.
— Привіт, — таємничо шепоче Шакал, обіймаючи мікрофон. — Це абонент чотирнадцять дріб один? Скільки літ, скільки зим. Як поживаєш, дріб три? Я за тобою скучив, а ти?
Ми зі Сліпим з’являємося в актовому залі саме в розпал подій. Розгарячілий від спеки та гніву Акула глаголить у мікрофон, що раз по раз глухне, публіка почасти слухає, почасти дрімає, на підступах до кафедри проходи між стільцями чомусь засіяні клаптиками паперу, ніби погано зробленим бутафорським снігом.
Ніяково пригинаючись, прослизаю в центральний ряд. Сліпий повторює мої рухи слід у слід, учепившись для певності за поділ моєї сорочки. Акула зауважує наше запізнення, але надто зайнятий, щоб його коментувати. Він якраз переходить до «документальних підтверджень вищесказаного», втупившись в оберемок паперів, підкинутий йому вірним Лоцманом. Ми зі Сліпим примощуємося на потворних залізоногих стільцях і приєднуємося до слухачів. Їх не так уже й багато — тих, хто насправді слухає. В основному — передні вчительські ряди.
— Згідно з результатами загального тестування...
Зграя в дрімотному заціпенінні. Найбадьоріший вигляд мають Грубий, який гризе морквину, і Спиця, яка підраховує петлі чергового в’язання. Горбач мляво киває у такт пісням, що звучать у його навушниках, Македонський виколупує шпилькою скалку з пальця. Я вдивляюсь у віддалені ряди Псів — туди, де рожевіє голена потилиця Чорного. Чотири Пси по сусідству достеменно повторюють його позу — схрещені руки, ступня на сидінні переднього стільця. У своєму прагненні повністю уподібнитися до ватажка вони переплюнули навіть Логів, але якщо те, що сказала Русалка, — правда, то не мені над цим сміятися. Тим більше, що я вже збирався точнісінько так само застромити ногу на переднє сидіння, а тепер — натомість — сиджу, як йолоп, і скаженію. Врешті-решт, хто з нас кого наслідує?
— Практично ніхто не набрав навіть ста балів! А це мінімальна кількість балів для середнього дурня, який проходить тест!
Акула гнівно кидає в повітря пачки папірців із «так-ні», що всім геть остобісіли, і вони розлітаються по залу, засіваючи підлогу додатковим шаром бутафорського снігу. То ось, виявляється, звідки він береться.
— Можу пояснити, що це означає! Це означає, що більшість з вас не здатні до розумової праці в межах відповідних вимог, котрі ставляться перед вашими однолітками, які закінчили звичайні школи!
Вчительський ряд, другий від сцени, дружно обертається, щоби з докором подивитися нам в очі. У виховательському ряду ніхто навіть вухом не веде. Здивувати їх бодай чимось ми давно не в змозі. Мікрофон уже вкотре глухне. Акула продовжує говорити, не помічаючи цього, потім похоплюється й кричить так, що виходить голосніше, ніж з мікрофоном: