Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— У нас так не роблять, — сказала вона і гребінцем закинула назад уже розділене проділом волосся; воно впало їй на щоки й розсипалося по шиї і плечах. — Ти любиш, коли воно гладенько зачесане?
— Ну, не таке вже воно й гладеньке, зате з біса гарне.
— Я могла б підібрати його, якщо ти любиш гладенькі зачіски. Але я завжди гублю шпильки, та й не хочеться з ним марудитися!
Голос у неї був такий гарний і так нагадував йому віолончель Пабло Казальса, що в грудях у нього защеміло, наче від рани. Та все можна стерпіти, думав він.
— Я люблю тебе такою, як ти є,— сказав полковник. — Ти найпрекрасніша з усіх жінок, яких я знав чи бачив на картинах давніх майстрів.
— Не розумію, чому це досі не несуть портрета.
— За портрет велике спасибі,— сказав полковник і раптом додав по-генеральському: — Та це все одно, що шкура дохлого коня.
— Прошу тебе, не будь такий нечемний, — сказала дівчина. — Сьогодні такі слова мене особливо вражають.
— Я ненароком згадав жаргон свого sale métier[181].
— Не треба. Краще обійми мене. Ніжно і міцно. Прошу тебе. А ремесло твоє зовсім не брудне. Це найдавніше й найкраще ремесло, хоча ті, хто ним займаються, здебільшого нікчемні люди.
Він щосили притис її до себе, намагаючись не завдати їй болю, і вона сказала:
— Я б не хотіла, щоб ти був адвокатом чи священиком. Або чимось торгував. Мені подобається твоє ремесло, і я тебе люблю. Коли хочеш, шепни мені на вухо щось приємне.
Полковник зашепотів, міцно пригортаючи її до серця, і в його схвильованому шепоті, ледь чутному, наче тихенький посвист собаці, звучала безнадія:
— Я шалено тебе люблю! Але ти ж мені водночас і дочка. І я ні за чим не жалкую, бо ж місяць наш батько і наша мати! Ну, а тепер ходімо вечеряти!
Він шепотів їй так тихенько, що той, хто не любить, ніколи б цього не почув.
— Гаразд, — мовила дівчина. — Ходімо. Але спершу поцілуй мене ще раз.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Вони сиділи за столиком у найдальшому кутку бару, де обидва фланги полковника були прикриті, а сам він займав безпечну позицію. Gran Maestro все врахував, недарма ж він був колись добрим сержантом в одній з найкращих рот чудового піхотного полку; він ніколи не посадив би свого полковника посеред зали, як сам ніколи не зайняв би невигідної оборонної позиції.
— Омар, — оголосив Gran Maestro.
Омар був пречудовий, майже вдвічі більший від звичайного, а його недоброзичливість геть уся виварилася, і тепер він здавався пам'ятником самому собі; картину довершували вирячені очі й довгі чутливі щупальця, які повідомляли йому те, чого не бачили дурні очі.
«Він трохи нагадує Джорджі Паттона, — подумав полковник. — Але омар, мабуть, не плакав, коли був чимось зворушений».
— Як ти гадаєш, він не твердий? — спитав полковник у дівчини по-італійському.
— Ні,— запевнив їх Gran Maestro, все ще тримаючи блюдо з омаром. — Він зовсім не твердий. Просто він дуже великий. Ви ж знаєте, які вони бувають.
— Гаразд, — сказав полковник. — Давайте його сюди.
— А що ви питимете?
— Тобі чого, доню?
— Того, що й тобі.
— Капрі б'янка, — сказав полковник. — Сухе. І охолодіть його як слід.
— Давно готове, — сказав Gran Maestro.
— От нам і весело, — сказала дівчина. — Нам знову весело, нітрішечки не сумно. А омар пречудовий, правда?
— Правда, — сказав полковник. — Та хай тільки спробує не бути смачним!
— Він буде смачний, — сказала дівчина. — Gran Maestro не бреше. Добре, що є люди, які не брешуть!
— Чудово, але вони трапляються дуже рідко, — сказав полковник. — Я оце згадав чоловіка на ім'я Джорджі Паттон, то він, певне, ніколи в житті не сказав правди.
— А ти коли-небудь кажеш неправду?
— Я брехав чотири рази. І щоразу — коли був стомлений до смерті. Хоч це, звичайно, не виправдання, — додав він.
— Я часто брехала, коли була маленька. Здебільшого вигадувала всілякі історії. Принаймні так мені тепер здається. Але я ніколи не брехала задля користі.
— А я брехав, — сказав полковник. — Чотири рази.
— А ти став би генералом, якби не брехав?
— Якби я брехав, як інші, то мав би вже три генеральські зірки.
— А ти був би щасливіший, якби мав оті три зірки?
— Ні,— сказав полковник. — Анітрохи.
— Засунь у кишеню праву руку, ту саму руку, і скажи, щб ти відчуваєш.
Полковник послухався.
— Чудово! — сказав він. — Але, знаєш, я повинен повернути їх тобі.
— Не треба. Прошу тебе.
— Не будемо зараз говорити про це.
В ту хвилину їм подали омара.
181
Брудне ремесло (франц)