Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Тепер у політиці большевиків зародився новий плян оформлення ролі України в комуністичному бльоці. Це мала б бути своєрідна кондомінація України з Росією, зокрема в європейській частині підбольшевицького простору. Як в очолюванні цілого комплексу, опанованого комунізмом, та зокрема його азійської частини, маніфестується домінацію Москви і Пекіну, так в европейсьській частині Росії поруч Москви щораз більше висувається Київ.
Перехід від формули старшого і молодшого брата до тактики кондомінації проводиться в большевицькій національній політиці ступневе. Стартом було наголошене відзначування тристаріччя Переяславського договору. Останніми місяцями виразно маніфестується ця тактика в гоноруванні Києва усіма партійно-державними делеґаціями з сателітних країн. Ці делегації в своїх поїздках до Москви повертають до Києва і тут відбуваються подібні дипломатичні церемонії як у Москві, і ними большевики хочуть заманіфестувати, що Київ грає ролю немов другої столиці. Ця сама нотка про дружність російського й українського народів, не тільки як основи й головного масиву СССР, але теж у ролі господарів, помітна в різних виступах і промовах совєтських керівників. Наймаркантніше звучить вона в промові Ворошилова на пращаннях чеської делегації минулого місяця.
Введенням цієї нової тактики в національній політиці Кремль хоче покористуватися при усуванні загрозливих процесів розкладу імперії, що виявилися в сателітській системі і в СССР. Москва приділяє Україні особливу ролю у примирюванні ворохобних сателітів з совєтським зверхництвом. В тому важить не тільки величина й потенціял України, але так само її загально відома волелюбність й антиімперіялістичне наставлення. З цього погляду маніфестування рівнорядности України з Росією, показування її розквіту та вдоволення українського народу своїм становищем — мало б впливати заспокоююче, на народи т. зв. народніх демократій. Такі настрої примирення з своєю долею повинні б серед них особливо скріпити затіснення взаємин з Україною, нібито у противагу до Москви. З такими цілями діє большевицька режисерія і пропаґанда, висуваючи Україну у взаєминах з сателітами.
Нова тактика має для Москви ще більше значення з уваги на саму Україну. Кондомінація України враз із Росією, як в СССР, так і у відношенні до сателітів, мала б бути новим ідеалом і метою політичних аспірацій українського народу. Це мало б невтралі-зувати і витискати український націоналізм, прагнення розриву з Росією і державної самостійности. Зродження в українців переконання, що в союзі з Росією Україна стає співгосподарем СССР і набуває імперіяльного значення і сили, повинно б, за больше-вицькими сподіваннями, поєднати український народ з московським імперіялізмом, зробити найзавзятішого противника оборонцем того імперіялізму. Таким наркотиком хочуть теперішні сатрапи з Кремля задурманити український народ, щоб він не відчував своєї неволі, забув свою душу та став послушним знаряддям їхніх імперіялістичних плянів.
В такому аспекті набуває нового значення переселювання українців до різних країн, які Москва трактує як свої колонії, зокрема до Казахстану. Зразу головною метою цих насильницьких переселень було послаблення революційного і біологічного потенція-лу України, знищення національної монолітности заселюваних країн та включення непокірних елементів у затяжні конфлікти поселенців з автохтонним населенням. Тепер Москва хоче надати українським переселенцям характер колонізаторів й носіїв большевицького імперіялізму нарівні з москалями. Відповідні почуття мають бути викликані створюваним враженням про кондомінацію України з Росією.
Але всі ці лукаві задуми Кремля залишаються безуспішними. Український народ надто добре пізнав московську брехливість та комуністичну єхидність, щоб дати звести себе будь-якою тактичною грою. Зрештою, у фактичному становищі України, поневоленої, гнобленої і знищуваної Москвою, нічого не міняється. Брехлива пропаганда й облудна тактика може заполонити хіба партійних і бюрократичних запроданців, які давно пірвали з власним народом, а не сам народ, який на кожному кроці болюче відчуває своє поневолення большевицькою Москвою.
Українська нація не дасться взяти на приману кондомінації не тільки тому, що її ставлять фальшиво, без дійсного змісту. Прагнення волі і правди, почуття справедливости й високий ідеалізм були і назавжди залишились основними принципами українського народу й української людини, головними кермуючими силами українського буття й української духовости. Наш народ завжди прагне волі для себе і бажає її для інших народів. Він боровся і бореться за правду і справедливість. Ми хочемо жити у згоді і взаємному шануванні з усіми народами доброї волі. Такі самі права визнаємо за іншими народами, за які боремося для себе. Не хочемо бути ані об'єктом, ані спричинником поневолення, визиску і кривди. Ми боремося активно за волю і правду не тільки тому, що їх потребуємо для себе, але передусім тому, що Бог дав людям ці скарби і такі закони, а основою нашої волі є йти за волею Божою. Такі ідейно-моральні засади не допустять ніколи до того, щоб Україна була спільницею Москви в її протинародньому загарбницькому імперіялізмі.