Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Це правда, — загомоніли інші розбійники.
Сірі Лицарі тихо перемовлялися між собою, і Тіурі не міг їх розчути.
— Краще було б, якби ти не зробив цього! — нарешті мовив Лицар зі Срібним Рогом.
— Було б краще?! — скрикнув отаман.
— Ти розбійник і негідник, але це хлопчисько, схоже, тебе перевершило. Якби ти вбив його, то збагатився б!
Отаман, здавалося, не міг повірити таким словам. Але Тіурі вони вразили значно сильніше! Він був приголомшений!
— Куди він пішов?! — розлючено вигукнув один з лицарів. — Негайно кажи, де ви його залишили!
— У лісі, на тому боці, — отаман кивнув на захід, — але ж я за ним не стежив.
— Він не міг відійти дуже далеко, — втрутився один із розбійників, — пішки далеко не дійдеш.
— Чому ви його шукаєте? — поцікавився отаман.
— Це не твій клопіт, — відказав Лицар зі Срібним Рогом. — Але я вдячний вам за цю звістку, тож дарую всім життя та свободу. За однієї умови: знайдіть це хлопчисько і приведіть його нам, живого чи мертвого. Краще — живого. Зважай, він дуже небезпечний!
— Мене це не дивує, — сказав розбійник, який хотів відрубати Тіурі пальця.
— Розв’яжіть їх, — наказав лицар зброєносцям. — Я їх помилував. Та я ще повернуся сюди, — додав він, — і всіх, хто продовжуватиме розбій, спіймаю і повішу. У королівстві мають панувати порядок і безпека.
— Одного дня ми очистимо цей ліс від усілякої нечисті, — вів далі лицар, що стояв поруч із ним, — але нині маємо важливіше завдання. Знайдіть нам цього хлопчиська!
Отже, обидві групи рушили в дорогу: попереду Сірі Лицарі в супроводі зброєносців, ведучи за собою вороного коня; слідом, тихо перемовляючись між собою,
— розбійники. Усі вони зникли в західному напрямку.
Заціпенілий від жаху Тіурі лишився в печері. Сірі Лицарі шукали його. і хотіли спіймати, живим чи мертвим! Чому? Це ж не були Червоні Вершники?! У будь-якому разі це вороги, а ворогів слід остерігатися. Він був вдячний долі за те, що не потрапив їм на очі.
Юнака охопив відчай. Йому треба йти далі на захід, але там його розшукують Сірі Лицарі, а тепер ще й розбійники нишпоритимуть. І Червоні Вершники Лицаря з Червоним Щитом теж чатують на нього. Та ще й ті, що скрадаються і вбивають, про яких говорив Дурник з Лісової Хижі. Як він сповнить присягу
— один, без коня та зброї?
Діставши листа, хлопець обмацував його. Така дрібна й водночас така надважлива річ... Що в ньому такого, щоби ризикувати життям? Може, зламати печатки і прочитати? Лицар з Білим Щитом сказав: лише за надзвичайних обставин. Чи не було це надзвичайною обставиною? Прочитати й знищити. А звістку передати усно, якщо вона така важлива. Невже він має віддавати життя за те, змісту й значення чого не знає! Чи є в цьому сенс? Чи не було б це безглуздям?
Тремтячими пальцями хлопець торкнувся печаток. «Тільки якщо тобі загрожує небезпека втратити листа.» Поблизу нікого не було. Сірі Лицарі про листа не згадували. Звісно, вони ж не дурні, щоб говорити про це.
«Чорний Лицар з Білим Щитом не міг передбачити, яка небезпека мені загрожуватиме. Чи таки...»
«Ні, я не зможу зробити це», — думав Тіурі.
І тут йому почувся власний голос, що промовляв: «Присягаю, що збережу і доправлю цього листа цілим і неушкодженим. Якби був лицарем, то присягнув би лицарською честю.»
Сумнівів як не було. Юнак сховав листа: не настав ще час розпечатувати його. «Мушу йти вперед, якщо вже пообіцяв! — мовив Тіурі до себе. — І докласти всіх зусиль, аби доправити листа королю Унавену в королівство, що на захід від Великих гір!»
6. Монахи з Брунатного монастиря
Цілий день Тіурі переховувався в печері. Сірі Лицарі були попереду, він чекав, щоб відстань між ним і переслідувачами стала якомога більшою, і лише раз наважився вийти, щоб напитися води зі струмка.
Час тягнувся повільно й нудно; Тіурі намагався спати, але хіба поспиш на жорсткій кам’яній долівці печери! Трохи розважила його гра двох білочок на дереві навпроти, він навіть засмутився, коли вони зникли десь у гіллі.
Надвечір Тіурі продовжив свій шлях. Обережно рухаючись вперед, юнак неухильно тримався стежини. Ніч здавалася нескінченною, просувався він повільно й сторожко, проте нікого не зустрів.
Рано-вранці юнак зупинився і сховався в кущах перепочити. Він підрахував, що його небезпечна мандрівка триває вже шість днів. «Коли нарешті скінчиться цей ліс? Може, варто провести день у схованці чи краще йти вперед?» Врешті-решт він вирішив, що вдень видніше — тож і рухатися можна швидше. А небезпеки підстерігали його повсякчас.