Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
І тут трапилося ось що.
Посвист — але не вітру в гіллі. Тріск гілок — та не під звіриними лапами. Зненацька вони вискочили на стежину з обох боків, позістрибували просто з дерев! Їх було не менше десяти, вони оточили коня і звеліли Тіурі зупинитися. Один із них високо підняв ліхтар — і Тіурі зміг розгледіти їхні грубі бородаті обличчя і зброю: палиці, мечі та кинджали.
— Стій! — закричали вони. — Життя або гроші!
«Розбійники!» — Тіурі так злякався, що всередині в нього все похололо, проте вистачило сміливості не виказати свого страху. Він сміливо дивився їм просто у вічі.
— У мене немає грошей, ані копійки!
— Та невже! — розбійник з ліхтарем спрямував світло в обличчя Тіурі. — Сам ти, може, й не багатий, зате кінь у тебе знатний!
— І носиш гарного персня на пальці! — вигукнув другий, хапаючи Тіурі за руку.
Хлопець висмикнув руку й підняв правицю з палицею.
— Цього персня я ще здалеку помітив, — мовив третій розбійник. — Він сяє.
— Відпустіть, — вимогливо сказав Тіурі. Голос його звучав твердо, хоча серце шалено калатало.
Розбійники так здивувалися, що навіть трохи відступили.
— Отакої! — вигукнув один. — Ти бач який сміливець!
— Ми тебе не відпустимо, доки не віддаси своє добро, — сказав той, що бачив, як сяє камінь. Він підсту-пився ближче й схопив коня за вуздечку. Той смикнув головою і сердито форкнув.
Тіурі збагнув, що міг би втекти, але не встиг — нагодилися інші грабіжники, погрожуючи зброєю.
— Навіть не думай пручатися, — попередив той, що тримав коня. — Життя нам твоє ні до чого, а грошенята подавай. — І наказав: — Відберіть у нього палицю, поки по голові не дістали!
Схоже, це був отаман.
Тіурі перехопив палицю міцніше і мовив:
— У мене немає нічого, ані копійки. На мені ви не розбагатієте. Відпустіть!
Один із розбійників глузливо зареготав, а хтось загорлав:
— Стуліть йому пельку і стягніть з коня!
Вороний знову смикнув головою і голосно заіржав. Отаман випустив вуздечку.
— Ти маєш убогий вигляд, хлопче, — гаркнув він, -та перстень з біса файний, і я хочу його мати!
«Перстень! І навіщо я тільки одягнув його!» — подумав Тіурі у відчаї, але відказав:
— Персня вам не отримати!
— Та щоб я здох — отримаю! — рикнув отаман. — Злізай з коня — хутко!
Тіурі стягнули з коня й видерли з рук палицю. Це було жахливо. Кінь заіржав, стаючи дибки, троє розбійників ледве його втримали. Інші накинулися на Ті-урі, але отаман розштовхав їх з криком:
— Ідіть геть! Я перший побачив персня, камінь світився ще здалеку, мов зірка!
Розбійники розступилися, але продовжували стояти довкола, і вигляд у них був загрозливий. Тіурі, набравши в легені повітря, обхопив однією рукою другу і крикнув:
— Персня вам не отримати! Нізащо!
— Я візьму його, — сказав отаман, — А ти сміливий хлопець, коли навіть мені суперечиш. Якого дідька взагалі вештаєшся тут уночі?!
Мужність залишала Тіурі. Не можна було віддавати персня. З чим він з’явиться до відлюдника, який має провести його через гори? Ні, перстень віддавати не можна!
Він поглянув на отамана.
— Я беззахисний перед вами, я не маю зброї і я один. Але перстень віддати не можу. Краще померти, аніж його втратити, — вимовив юнак рішуче, усвідомлюючи, що навряд чи це допоможе.
— Та що з ним розводитись, — нетерпеливився один із розбійників.
— Відрубати палець та й потому, — кинув інший.
— Я беззахисний, — звернувся Тіурі до отамана, — та я прошу вас: залиште персня. Він належав тому, хто помер, і дуже дорогий мені.
Отаман підійшов ближче і схопив хлопця за руку:
— Так, перстень тобі дорогий. Але ж пальці, мабуть, теж дорогі. Якщо я відрубаю пальця — що скажеш, га?
— Нічого, — відповів Тіурі, марно намагаючись звільнити руку.
— Але тоді я залишу тобі перстень! Що скажеш тепер?
Юнак витріщився на розбійника, нічого не розуміючи.
— Що ви маєте на увазі? — тихо спитав він.
— Я відрубаю тобі пальця, але залишу перстень. Палець в обмін на перстень. Що скажеш?
Тіурі затремтів. Йому відрубають пальця? Але залишать персня? Персня хороброго Лицаря з Білим Щитом, якого він має показати відлюднику!..
— Тоді рубай! — рішуче сказав він. — У мене залишаться ще чотири.