![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Оце так, — тільки й сказав Горобинський, підіймаючись, — мені кинути у відповідь? Чи випатрати вас мечем?
— Я ж говорив — ставай, — ошкірився Лемпарт, — нічого б з тобою не сталося, трохи зірочки померехтіли б в очах… Оцей меч ніби й нічого… ну?
Битися, коли поруч нема Бранибора, заборонено. Такий бій карається, як і поєдинки з незначних приводів, якщо про подібні дізнається навчитель, або — не дай Боги — Повелитель. Та Стаха вже не зупинити. В зелених очах юного Горобинського мерехтить холодна ельфійська лють.
— Панове, наказую вам припинити! — говорить Вогнедан владно, — я забороняю поєдинок, яко найвищий шляхтич цього зібрання. Своєю волею я наказую пану Драгану вибачитися за нечемність, а пану Горобинському прийняти ті вибачення.
Майже прозорі очі альбіноса не витримують Вогнеданового погляду. Босий юнак у вишиванці стоїть навпроти зелемінського княжича, і очі його вже не горять болотяним вогнем гніву, а чи насмішки, вони наче зморожують душу… Так дивиться в хвилини гніву Повелитель Святослав.
— Це — Принц Яблуневого Саду, — стиха озивається Воїслав, — я радив би вам послухатися, пане зелемінцю…
«А не послухаєшся, живим звідси не вийдеш» — читає Лемпарт в чорній глибині Воїславових очей.
— Ну, вибачте, — говорить він раптово зовсім іншим, мелодійним голосом, — я тільки хотів налякати, а вийшло… Зізнаюся без зайвого встиду — я боявся зайти в таке високе зібрання, і від того страху почав верзти казна-що. І вам, і навчителю… Я є темним провінціялом, і тому… З відомих товариству причин мене не дуже вишукано виховували і неохоче випускали на люди.
— Ну, вибачаю, — бурчить Горобинський, але добросердий данаділець вже пересердився, — взагалі-то добрі люди і дивні спершу вітаються, а тоді вже кидають щитами у голову. Я — Станіслав Горобинський.
— «Опиратись до останку»? — всміхається княжич Зелеміню, — чували, аякже…
Стах зовсім м’якшає, почувши родове гасло і стискає зап’ясток недавньому ворогу. Підходять знайомитися інші шляхтичі… Перед Вогнеданом Лемпарт схиляється в граційному уклоні. Коли повертається Бранибор, молоді люди вже мирно розмовляють, як-то й належить вельможам.
— Можливо, він просто є нещасним, — задумливо говорить принц до Веданга, коли вони увечері покинули зброярню палацу.
— Не знаю, — озивається Дракон, — мені все-таки здається, що він був справжнім на початку…
— А як зі змаганнями? — запитує задумливо Вогнедан.
— Подивимося, — хмикає Дракон, — можливо зелемінці виховали поета… Хоч він і зостався при тому нечемою.
***
Наступного дня Світлян сповістив свого принца про те, що до нього завітав княжич Драган, бажаючи виповісти свою вдячність і подяку.
Вогнедан наказав просити княжича увійти. Його зацікавила ця особа. Юнак навіть не знав, як називати молодого Лемпарта — людиною, чи дивним. Зелемінець вмів тримати себе в руках, його неотесаність була напевне робленою… Або він прикинувся дурником для перевірки — як зустрінуть, що скажуть…
Словом не сподобався юнакові Лемпарт Зелемінський оцією своєю двуликістю. Не поводить так себе особа, котра боїться, що її зле зустрінуть. Кожний намагався б справити на присутніх найліпше враження, а не схотів би наробити зла, а тоді вибачатися.
Пан Лемпарт увійшов до Вогнеданового покоїку, де книжкові сувої та музичні інструменти були розкидані в мальовничому безладі і зграбно вклонився. Принц поволі кивнув головою, віддаючи уклін. Тоді показав гостю на кріселко, і той вмостися на ньому, передбачливо прибравши звідти стосик нот.
— Мій принц, — почав гість, — віддається високим мистецтвам… Про ваше вміння грати чули навіть на прикордонні…
— Ви жили у Збраславі? — поцікавився Вогнедан.
— У Предславі, - поправив Лемпарт, — гидке місце… Ні дівок, ні випивки… кгм…
— Звісно, — протягнув Вогнедан, — в обережних фортецях недостатньо вишуканих осіб жіночої статі, а воякам заборонено споживати на службі навіть легке чорногорське вино… То князь Володар віддав вас служити до війська?
— Власне так, — зам’явся Лемпарт, — мій принце… Буду з вами щирим… Я — особа відверта й прямодушна. Вийшло так, що моє народження не було щастям для мого батька. Я не пам’ятаю матері — говорять, що вона померла. Але мій дядько, пан Логін, якось сказав мені, що мати повернулася в свої ліси, покинувши князя Володаря задля воїна-варвара, котрий супроводжував моозький торговий обоз…