Зорі падають в серпні

Трубка знову затріщала, і знову вахман гукав кілька разів у неї своє «га?», а тоді повісив трубку. Заметушився, перевірив гвинтівку, поправив пояс і виштовхав Юрка з прохідної.

— Іди, йди собі, — говорив він. — Немає твого Борсукова, заарештували його. Ой, тут таке було, що… Тікай, а то й тобі й мені влетить.

Вражений цією несподіванкою, Юрко поплентався геть від табору і вже в трамваї, забившись у куток, стояв і думав, за що ж це заарештували дядю Андрія. Чи знав про це Олекса Петрович? І якщо знав, то чому він не сказав про це Юркові? Ні, мабуть, не знав.

— Білет! — над самим його вухом крикнула кондукторка.

— У мене немає грошей, — несміливо сказав Юрко.

— А чого ти сідав у трамвай? — злилась кондукторка, тягнучись до шнура, щоб подати сигнал, і не дістаючи його. — Чого сідав, га? — допитувалася вона, грізно насуплюючи брови.

— Переміщений я, — сказав Юрко, — у мене грошей це буває.

— Це мене не стосується, — кондукторка зупинила трамвай. — Злазь!

— Облиш, — тихо сказав їй робітник у спецівці. — Я заплачу за нього, тримай, — і він подав їй сірі пфеніги.

Ображений не знати на кого, їхав Юрко на площадці для переміщених і дивився у вікно. На потрібній зупинці він зійшов, але сідати на другий трамвай не зважився, а пішов пішки понад трамвайною колією, щоб не заблудитись.

Юрко прийшов до інтернату, коли вже смеркло. Він сподівався, що тут хтось залишився, і дуже здивувався, побачивши браму, відкриту навстіж, темряву у вікнах будинків. Він спинився у воротях, неначе вперше потрапив сюди. Відчинені двері в будинку темніли, а на подвір'ї виднілись поламані дерева, біліли шматки паперу, а поміж ними чорно світилися плями машинного масла. Недалеко Юрко примітив і чубатого клена, якого хотіли врятувати хлопчаки, і підійшов до нього. Зламаний біля кореня, він білів на асфальті зідраною корою. Очевидно, його переїхали переднім колесом, коли студебеккер заднім ходом виїжджав з подвір'я, а потім по ньому пройшли й інші машини — м'яли й рвали його верхівку брудним мазутом диферів, вкачували в пил — і лишили посеред двору, як нікчемного каліку.