Україна у революційну добу. Рік 1918

Цікаво відзначити, що така позиція викликала протест не лишеї прорадянськи чи пробільшовицьки настроєних сил регіону. Саме на протидії каледінцям — з одного боку, і гайдамакам Центральної Ради — з іншого, шматуванню ними Донецько-Криворізького регіону в кінці 1917 р. — на початку 1918 р. в Гуляйполі зароджується і починає зміцнюватися махновщина[192].

Отже, не варто спрощувати підходи до складної, багатофакторної проблеми, зводити її до дій однієї якоїсь сили. Звісно, головну роль тут відіграли більшовики.

Ідея утворення Донецько-криворізької Республіки викристалізувалася з позиції більшовиків Лівобережжя, що після Лютневої революції відстоювали тези про принципову відмінність Донецького і Криворізького басейнів від господарських засад останньої території України, про проблематичність входження Донкривбасу до складу України, про необхідність з'ясування цього питання шляхом референдуму[193]. Восени 1917 р., після того як Центральна Рада оголосила себе вищою владою в Україні, а всупереч цьому посилився процес встановлення влади рад на місцях, особливо в промислових, пролетарських центрах, ідея вичленення Донкривбасу одержала нові імпульси і поступово стала переводитись в практичну площину.

Як відомо, більшовики Південно-Західного краю у листопаді 1917 р. висунули пропозицію скликати Всеукраїнський з'їзд Рад для розв'язання найнагальніших проблем тогочасного життя.

4 листопада 1917 р. об'єднане засідання київських ради робітничих і ради солдатських депутатів на ініціативу фракцій РСДРП(б) висловилось за скликання Всеукраїнського з'їзду рад, який мав створити центральний орган радянської влади в Україні[194]. Цю ідею підтримали багато інших рад[195].

Одночасно обласний комітет РСДРП(б) Південно-Західного краю, який першим зрозумів необхідність консолідації сил більшовиків у всеукраїнському масштабі, виступив з ініціативою скликання всеукраїнського з'їзду більшовицьких організацій, щоб утворити керівний партійний центр більшовиків України. Якби ця ініціатива була підтримана Донецько-Криворізьким обкомом партії і особисто Ф.Сергєєвим (Артемом) як членом ЦК РСДРП(б), то такий центр, очевидно, вдалось би утворити вже в грудні 1917 р.[196] Але цього не сталося. На Обласний (Крайовий) з'їзд РСДРП(б), що відбувся в Києві 3–5 грудня, приїхали делегати від більшовицьких організацій Південно-Західного краю, Південно-Західного фронту, Катеринослава і Єлисаветграда. В той час, коли в Києві засідав Обласний (Крайовий) з'їзд РСДРП(б), в Харкові делегати збиралися на свою окрему обласну партійну конференцію. Проігнорувавши з'їзд у Києві, конференція визнала за необхідне "скликати в найближчому майбутньому з'їзд партійних організацій Донецько-Криворізького басейну і Південно-Західного краю", але не для організаційного об'єднання, а лише "з метою вироблення і спільного плану агітації і боротьби"[197].

Отже, відмовившись від участі у всеукраїнському партійному з'їзді, керівні працівники Донецько-Криворізької обласної партійної організації в питаннях партійного будівництва виявили явний сепаратизм, що визначив їх позицію і в сфері державного будівництва. Вони зайняли двоїсту позицію щодо Всеукраїнського з'їзду рад: з одного боку, на ряді засідань підтримали ідею скликання Всеукраїнського з'їзду рад, виділили свого представника до Організаційного бюро з підготовки з'їзду, сприяли обранню делегатів на з'їзд, з іншого боку — одночасно в Харківській міській і Донецько-Криворізькій обласній радах робітничих і солдатських депутатів обговорювали ідею створення обласної Донецько-Криворізької радянської республіки.

Виступаючи 17 листопада 1917 р. на пленумі обласного) комітету рад Донецького і Криворізького басейнів при обговоренні українського питання, Ф.Сергєєв (Артем) підтримав меншовика Рубінштейна і есера Голубовського, висловився за свободу самовизначення областей і народів, проти "анексування" їх Центральною Радою. Він пропонував "створити незалежну від київського центру самоврядну автономну Донецьку область і добиватися для неї всієї влади Рад". На пропозицію Артема пленум схвалив постанову: "Розгорнути широку агітацію за залишення всього Донецько-Криворізького басейну з Харковом у складі Російської республіки з віднесенням цієї території до особливої, єдиної адміністративно-самоврядної області"[198].

Ця ідея відображена і в резолюції загальних зборів Харківської ради, схваленій 24 листопада. Донецький і Криворізький басейни розглядалися в ній як область, що не входить до складу України[199]. 22 листопада такі ж положення були включені до резолюції загальних зборів робітників і службовців Харківського вузла Південних залізниць, схваленої на доповідь Ф.Сергєєва (Артема)[200].

За прикладом останнього, виконуючи постанову пленуму обласного комітету рад, діяли й інші більшовики Харкова. Виступаючи 29 листопада в думі, член більшовицької фракції Е.Лугановський говорив, що Харківська губернія і Донбас є територією, яка не входить в Україну, віднесення їх до України "в економічному відношенні дуже згубно, бо цим самим створюється розчленування Донецького басейну"[201].

Так було покладено практичний початок кампанії за виділення з України Донецько-Криворізької області в окрему адміністративну одиницю. В грудні 1917 р. проблему мав вирішити III з'їзд рад Донецько-Криворізької області при обговоренні питання про обласну організацію.