Україна у революційну добу. Рік 1918

Ще різкіші формулювання містилися в заключному слові з обговорюваного питання С.Васильченка. "Скрипник двома ногами стоїть на націоналізмі, — безапеляційно заявив доповідач. — Правий Сандомирський (меншовик, що в принципі підтримав ідею створення Донецько-Криворізької Республіки — Авт.) — щось одне: або соціалістична революція, або ви загрузнете по коліна в націоналізмі. Скрипник говорить, що ще не зжиті національні забобони.

Однак Рада загинула під тиском сил ззовні України, і все-таки вона загинула, і повстання на її захист не сталося.

Якщо III Всерос. з'їзд говорить про федерацію націон. республік, то це не виключає об'єднання за економічною (ознакою)…

Нам не потрібно ні міністерства іноземних справ, ні монетних дворів, нам потрібна радянська влада, виконавиця центральної влади Ради Народних Комісарів"[217].

М.Скрипник спробував переломити ситуацію і вніс на розгляд проект резолюції, яка, на його гадку, примирювала суперечності, які виникли. В документі пропонувалося: "IV обласний з'їзд Рад робітничих депутатів Донецьк. Бас. і Криворізького району постановляє: 1) Донецьк. Бас. і Криворізьк. район складають автономну область південноросійської Української Республіки, як частини Всеросійської Федерації Радянських Республік"[218].

Проте подібна, по суті, паліативна позиція була рішуче відкинута більшістю тих, хто взяв участь в дебатах, і М.Скрипник сам зняв свій проект резолюції, додавши, що "вона (резолюція — В.С.) носила декларативний характер і не має на меті дезорганізувати фракцію"[219].

50 голосами було ухвалено проект резолюції, внесений С.Васильченком. В документі було зафіксовано: "В міру того, як у вільній федерації радянських республік Росії з розвитком соціалістичної революції засоби виробництва будуть усуспільнюватись, головні галузі промисловості націоналізовуватись, виділення окремих республік дедалі більше буде і повинно проводитись за принципом особливостей тієї чи іншої області в господарсько-економічному відношенні.

Донецький і Криворізький басейн, як область, що вже й зараз має свою певну економічну господарську фізіономію, повинен мати власні органи економічного і політичного самоврядування, єдині органи влади, які організують в басейні політичний, економічний і культурний правопорядок Радянської республіки"[220].

Згідно з резолюцією мав бути обраний обласний комітет рад Донецько-Криворізької області, який, в свою чергу, повинен був організувати Раду народних комісарів Донецько-Криворізької Республіки.

До обласного комітету були обрані 5 більшовиків — С.Васильченко, М.Жаков, М.Тевелєв, Й.Варейкіс, Андреєв; 1 меншовик — Рубінштейн; 3 есери — Киричок, Ровенський, Макар'ян. Було також обрано кандидатами в члени обкому Алексєєва, Марка, Попова (всі меншовики) і Голубовського, Добровольського, Чорного (всі есери)[221].

Через день після закінчення з'їзду рад, 14 лютого (1 лютого за ст. ст.) 1918 р., обласний комітет рад сформував Раду народних комісарів Донецького і Криворізького басейнів.

До складу обласного радянського уряду ввійшли Ф.Сергєєв (Артем){13} — голова РНК і комісар у справах народного господарства, а також його однодумці: С.Васильченко — народний комісар внутрішніх справ, М.Жаков — комісар з народної освіти, А.Каменський — комісар з державного контролю, Б.Магідов — народний комісар праці, В.Межлаук — народний комісар фінансів, М.Рухимович — народний комісар у військових справах, В.Філов — комісар у судових справах[222]. Одночасно обласний комітет рад зобов'язав обласний Раднарком проводити в життя декрети РНК Російської республіки, а ЦВК Рад України постановив вважати "органом, паралельним обласному комітетові". Щоправда, тут же було додано, що "ради Донецького басейну беруть участь в загальному будівництві державного життя з радами всього півдня Росії — України і Доно-Кубано-Терського району"[223].

Утворення незалежної від України Донецько-Криворізької Республіки було теоретичною і практичною помилкою, породженою не лише нерозумінням шляхів національно-державного будівництва, а й амбіційністю організаторів республіки. Всупереч рішенням III Всеросійського з'їзду рад, який поклав в основу Радянської Федерації об'єднання радянських національних республік, ініціатори Донецько-Криворізької Республіки, в тому числі делегати цього з'їзду Ф.Сергєєв (Артем) і С.Васильченко вважали, що Російська радянська Республіка повинна бути федерацією економічно однорідних областей, а не національних радянських республік.

Виділення з України промислово розвинутої області погіршувало економічне і військове становище республіки, суперечило інтересам усіх раніше пригнічених націй, в тому числі українців, їх віковічним прагненням до утворення української держави.

Поділяючи ставлення "лівих комуністів" до Брестеських переговорів, керівники Донецько-Криворізької Республіки деякий час самозаспокоювали себе тим, що міжнародні угоди щодо України, якими б вони не були, ким би не підписувались, не поширюються на Донкривбас. Однак, австро-німецьке командування так не вважало. Орієнтуючись на "географію Винниченка", тобто на державні кордони, визначені III і IV Універсалами Центральної' Ради, австро-німецькі війська почали окупацію східних теренів України. Навіть за цих умов Ф.Сергєєв, С.Васильченко, М.Жаков, їх однодумці продовжували вперто стояти на своєму. Вони ще деякий час ігнорували заклики Голови Народного секретаріату України М.Скрипника до об'єднання всіх військових сил південних радянських республік (Української, Донецько-Криворізької, Донецької, Кримської, Одеської), координації їх дій щодо відсічі загарбникам.