Україна у революційну добу. Рік 1918

Ставлення Ф.Сергєєва (Артема) і його найближчого оточення до працівників ЦВК рад України й Народного Секретаріату під час їх перебування у Харкові не завжди було товариським і навіть лояльним. Державним установам не відвели приміщення для роботи, а під житло для працівників апарату була виділена колишня в'язниця. Коли ж радянський уряд України за допомогою загону червоногвардійців конфіскував приміщення редакції та друкарні ліберальної газети "Южный край", це викликало обурення бюро обласного комітету РСДРП(б), яке 16 грудня 1917 р. спеціально обговорило питання про ставлення до ЦВК Рад України[204]. Тоді ж це питання було обговорене на засіданні Харківського комітету РСДРП(б). А 20 грудня цей комітет доручив М.Рухимовичу звернутися до обласного комітету партії з запитом про заходи, які вжиті для здійснення автономії Донецького і Криворізького басейнів[205]. У зв'язку з такими настроями взаємини між ЦВК рад України та Харківською міською і Донецько-Криворізькою обласною радами 23 грудня були обговорені на засіданні Харківської ради і 28 грудня — на нараді активних працівників Харківської організації РСДРП(б)[206].

Нарада визнала, що загальну політичну лінію визначає ЦВК рад України, а місцеві органи радянської влади повинні допомагати йому в роботі. Але резолюція наради була опублікована в "Донецком пролетарии" лише 9 січня 1918 р., тоді як З0 грудня 1917 р. газета опублікувала статтю В.Філова (К.Тушина) "ЦВК Рад України і Обласний комітет Донецького і Криворізького басейнів". У цій статті, посилаючись на автономію Донецького і Криворізького басейнів, автор всіляко виправдовував прагнення обласного комітету рад зноситися безпосередньо з ВЦВК і РНК радянської Росії, обходячи ЦВК рад України і Народний секретаріат.

1 січня 1918 р. відбулось чергове засідання Харківської загальноміської конференції РСДРП(б), в роботі якого взяли участь представники загальноміського і обласного комітетів партії, райкомів, більшовицьких фракцій ЦВК рад України, міської і обласної рад робітничих і солдатських депутатів. Обговоривши питання про ставлення до ЦВК Рад України, засідання визнало його вищим органом центральної радянської влади в Україні, зобов'язавши міську і обласну ради керуватися директивами ЦВК рад України і Народного секретаріату[207].

Однак і після цього ті працівники, які домагалися утворення Донецько-Криворізької Республіки, не облишили своїх замірів. Зважаючи на настрої Ф.Сергєєва (Артема), його однодумців, маючи інформацію про їх плани, народний секретар В.Затонський 24 січня 1918 р. вернувся з телеграмою до члена ЦК партії, наркома в справах національностей Й.Сталіна, в якій просив його вплинути через ЦК РСДРП(б) на Ф.Сергеєва (Артема) і обком партії Донецького і Криворізького басейнів, щоб не допустити "проведення автономії Донецького басейну"[208]. Як відреагував Й.Сталін на це звернення, невідомо.

27-30 січня 1918 р. відбувся IV обласний з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів. На з'їзді були присутні 74 делегати з правом вирішального голосу (48 більшовиків, 19 есерів, 5 меншовиків, 2 безпартійних)[209].

До порядку денного було внесено питання: 1) Поточний момент; 2) Економічна політика в Донецькому басейні; 3) Обласна організація. Останній пункт, власне, точніше було б найменувати "організація області"[210]. Доповідь з цього питання зробив С.Васильченко. Основні її тези, за газетою "Донецкий пролетарий", зводились до наступного: "В міру зміцнення радянської влади на місцях, федерації Російської Соціалістичної Республіки будуть будуватися не за національною ознакою, а за особливостями національно-господарського побуту.

Такою самодостатньою в господарському відношенні одиницею є Донецький і Криворізький басейни.

Донецька республіка може стати зразком соціалістичного господарства для інших республік.

В силу цього Донецький і Криворізький райони повинні мати самостійні органи економічного і політичного самоврядування.

Влада, що організується в області — Рада Народних Комісарів — відповідальна перед з'їздом і перед виконавчим органом з'їзду — обласним комітетом"[211].

Із співдоповіддю з обговорюваного питання виступив член ЦВК рад України, народний секретар праці М.Скрипник. Він був противником виділення Донецького і Криворізького басейнів зі складу України. Однак чіткістю аргументації його позиція не відзначалася. "Ставити в основу організації влади економічний принцип — вірно; не можна однак майбутнє переносити в сучасне, — говорив народний секретар.

Мир передусім означає національне питання, право націй на самовизначення"[212].

Таким чином, не заперечуючи загалом проти економічного принципу будови федеративної пролетарської держави, М.Скрипник вважав передчасною його реалізацію щодо Донкривбасу. Еклектизм поглядів одного з провідних діячів більшовиків України привів його до відстоювання відповідної штучної формули: "Виділення Донецького басейна означало б підрив радянської влади і посилення Генерального секретаріату. Автономія необхідна, але як частина, що входить до складу Української Федерації"[213].

Коріння поглядів прихильників виділення Донецько-Криворізького басейну і його приєднання до Російської Федерації М.Скрипник вбачав у меншовизмі, що був проти "української радянської влади".