Меч королів
- Автор: Батурин Сергій
- Серия: Легенди іншої Тери #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-207-1
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Меч королів». Краткое содержание книги:
«Меч королів» — лишень початок, Сказання перше.
Про всі ці подробиці Раал довідався тільки вчора, коли отримав клинка, але вразив цим знанням юнака…
— Той, той, я бачу, — подовжував замилювати очі ядранець. — Я віддам його тобі з одним проханням: якщо коли-небудь зберешся воювати з Ядраном, згадай цей день, і, якщо буде можливість зберегти мир, — не воюй.
— Я обіцяю тобі це, — сказав принц, до смерти взявши на себе важку ношу, яка під силу тільки порядній людині: необережну обіцянку.
Меч Гадрузів виявився довшим і важчим, ніж батьків, що висів у Зульфікара на поясі. Принц відчепив Доарового меча, віддав Гиреєві, а натомість прилаштував — меч Гадрузів.
— Вчора якісь моряки принесли його і продали за досить незначну суму, — сказав король Раал.
— Які моряки? — загорівся юнак.
— Звичайні. Не ядранці, з ваших, Небесних… В одного — досить свіжий рубець на лиці.
— Вони хотіли посварити Гряду та Ядран, — припустив принц. — І кліпер розфарбували під ядранський, і меч завезли у Гасхурн, наче і вкрали його ядранці…
Раал дивися на нього — юнака, майже підлітка, і не розумів себе: ще вчора він знав, що Зульфікар прийде, і хотів — ні, не вбити, — війна зі зміцнілим королівством Гряди йому ні до чого, але хотів принизити, примусити просити…
Хотів, але чомусь одразу віддав меч і сповнився поваги, навіть, що там брехати собі, почуття теплої прихильности.
— Ти вмієш читати руни, що викарбовані на мечі? — поцікавився король.
— Там написано: «Народжений для слави», — пояснив юний Гадруз.
— Меч — народжений? — здивувався старий ядранець. — Чи його володар? Хоча, чому б — ні? Справжній меч не виготовляється, він справді — народжується. Скільки йому років?
— Не знаю… Можливо, його принесли ще з неба…
— З неба? — загадково посміхнувся король. — Тобто, на Ядрані він дві тисячі років…
Зульфікар вп’явся поглядом в уста старого: ніколи навіть приблизної дати появи на Тері Небесних народів він не чув від мудреців королівства Гряди і не читав у найдавніших книгах.
Король десяти королів, верховний правитель Ядрану ще раз поглянув у вічі юному прангу: переконався, що не витримає погляду, хитнув головою і почав:
— Не питаєш? А ви, Небесні, не зберегли пам’ять про ті часи… Лише «Сильбертальські хроніки» дещо згадують, і те — у вигляді легенд…
— Звідки ти знаєш, про що пишеться в «Сильбертальських хроніках?»
— Бо в моїй бібліотеці є примірник тієї книги… Якщо хочеш, — запропонував король, — мої вчені перепишуть її для тебе, і я відішлю її тобі на Малу Черепаху…
— Дякую, у мене в бібліотеці також є примірник, — свідомо назвав свою єдину поличку з книгами гучним словом принц.
— Ядранські ж літописи починаються за багато віків до вашої появи. — Король Раал допив кубка, знайомо хекнув і вів далі. — Вісім вогняних птахів упало на Західний Ядран («Західний континент» — здогадався принц), їхні черева розкрилися, і вийшли звідти Небесні люди, так схожі на жителів Ядрану…
Попервах вони і справді були могутнім народом: володіли блискавками, підкоряли небо і море, могли за одну мить спалити землю на десять тисяч кроків уперед… Наші мечі та метальні машини не могли протистояти зброї, яку вони привезли з неба….
Наші предки опиралися, як могли, але за десять років Західний Ядран упав під ноги прибульцям.
— Чого ж так довго, якщо зброя була непереможною? — кинув на короля короткий погляд Зульфікар.
— Занадто мало було завойовників, що спустилися з неба, а простори величезні… Вогняні птахи повернулися до зірок і ніколи не з’являлися знову…
На Ядрані не бачили такої жорстокости: ми воювали і вбивали, але ніколи не знищували цілі народи…
Потім небесні прибульці збудували кораблі та перепливли океан, штормом кілька кораблів закинуло на… — король замовк, забувши прийнятний для пранга топонім.
— На острів Кайвана, — підказав Зульфікар.
— Так, на Кайвану, — кивнув головою жовтоокий король. — Всі інші висадилися на Східній землі (континент Ядран — переклав принц). Випалили її північну третину і зупинилися на лівому березі ріки Оло. Цей кордон між нашими світами існує й дотепер.
— Чому ж вони зупинилися? — замислився принц.
— Могутня зброя, яку привезли вони з неба, почала псуватися, боєприпаси танули, — пояснив Раал. — А налаштувати виробництво вони так і не зуміли. Поступово втрачалися чарівні машини і знання, псувалися гармати, що метали блискавки, спливала могутність, танула перевага. Але Небесна раса швидко розмножувалася, поглинала, заселяючи, простір Ядрану. Наші предки дивилися на прибульців і не могли зрозуміти їх: ядранці теж рубали дерева, але ніколи не вирубували лісів, не забруднювали річок, не вибивали дичини…