Меч королів
- Автор: Батурин Сергій
- Серия: Легенди іншої Тери #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-207-1
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Меч королів». Краткое содержание книги:
«Меч королів» — лишень початок, Сказання перше.
Вже третє десятиліття пранги неухильно дотримуються угоди, навіть не підходячи до місць риболовлі ядранців. Але хоробрі ядранські моряки пішли на дно біля Великої Черепахи, і ніхто цього не забув.
І от тепер онук клятого Доара приїхав сам до Гасхурна. І Раал знав, що привело його…
Король підвівся назустріч юнакові, демонструючи: ти — рівний, і сказав ядранською:
— Я радий вітати Небесного принца у столиці Десяти королівств.
— І я вітаю вашу величність, — також ядранською відповів Зульфікар.
Приємно здивований, король щось стиха наказав одному з вельмож, той поворушив указівним пальцем, і тієї ж миті двоє старих ядранців (мабуть, товмачі) швидко залишили приміщення.
Король Раал вдивився у молоде чисте лице: не тінь ворога, не згадка, ні — здавалося, сам Доар III, молодий, дужий, сміливий та заповзятий, підвівся з труни, дивився просто у вицвілі блідо-жовті королеві очі та приязно посміхався. «Такого мати за ворога — честь», — вирішив старий воїн, але погляду не відвів.
— Що привело тебе, принце, у мої землі? — спитав.
— Сталась у мене велика неприємність, — почав Зульфікар. — Вкрали в мене одну річ, дуже дорогу й пам’ятну. Я майже наздогнав крадіїв. Але…
— Щось завадило? — підтримав розмову Раал.
— Подія, якої пояснити я не можу… Коли ми таки знайшли їхній корабель в океані, він був покинутий…
Ну й погляд у цього принца, таким тільки олово плавити. Раал на секунду опустив очі і зрозумів: знову програв, і знову прангові на прізвище Гадруз!
Але принц чомусь замовк, хапнув повітря ротом, ковтнув і наважився:
— Розумієш, я думав — то казка, міф, якими повниться Тера…
— Терою ти звеш планету Ядран? — уточнив король.
— Нашу планету, — пояснив Зульфікар, хоч, ядранець не міг не знати, як зветься ця планета Небесною мовою…
— Наша планета сповнена міфів, — погодився Раал. — І який же міф ти зустрів?
— Ми майже наздогнали кліпер крадіїв. Він був розфарбований у ваші кольори, але я здогадався, що це не ядранський корабель, точніше, мій капітан здогадався, — Зульфікар кивнув у Гиреїв бік. — І коли вже наша гармата збила одну щоглу на кліпері, коли готові були абордажні гаки, коли я бачив у трубу метушню на їхній палубі, впав туман із ясного неба, закрив увесь світ, і прямо на нас на величезних човнах нізвідки, бо їх не було на небокраї, вийшли, оповиті імлою…
— Морські Мольфари! — закричав король.
— Ти також бачив їх? — здивувався принц.
— Так, — оволодів собою король. — Двадцять п’ять років тому…
— Тоді ж їх бачили з нашого фреґата «Морський носоріг».
— Вони з’явилися, — сумно посміхнувся король, — між ютом мого корабля і носом вашого… Як ти сказав — фреґата «Морський носоріг»?
Принц мовчав: здається, він припустився невиправної помилки: саме тоді була та знаменита війна, яку гучно виграли пранги…
— Так, якби не вони, — король кивнув головою, — Доар, мабуть, убив би і мене, і мою команду.
— Прошу у вашої величности пробачення, — схилив голову пранг.
— І що тобі сказали Мольфари? — змінив тему Раал.
— «Йди на Ядран».
— А мені тоді: «Чекай на молодого пранга!». От і дочекався! Дайте нам сильбертальського рому! — наказав.
Майже оголена, дивної вроди, ядранка принесла тацю з двома кубками. Жестом король запропонував гостеві кубок, той узяв, чомусь — дальній від себе. Король помітив це, взяв іншого, підніс до Зульфікарового:
— Перелий частину з твого кубку! Так колись робили твої предки, коли тільки з’явилися на Ядрані.
Зульфікар зробив те, чого вимагав од нього старий ядранець, і той одразу добряче ковтнув — принц згадав адмірала… Король так само, як і Блек, хукнув, Зульфікарові на мить здалося — зараз скаже, як адмірал: «Гидота».
Принц для годиться зробив маленький ковток.
— А яку саме річ шукає ваша Небесна високість? — поцікавився Раал.
Принц задумався: як пояснити?
— Чи не цю? — не давав продихнути король.
Зульфікар повернувся за рукою старого ядранця, ворога його діда… Брат короля, князь Олол, який зустрічав принца ще в океані, і привіз сюди, на двох долонях, обережно, мов дитину, тримав меч Гадрузів. Зульфікар зробив зусилля і — зміг, не здригнувся. Незворушно підійшов, глянув — достеменно, і сталь таку робити давно вже розучилися, і надпис мовою інґлішів: «Born for glory».
— Що хоче ваша величність за цю річ? — утримав у голосі спокійні інтонації молодий Гадруз.
— Нічого… Зовсім нічого, — стиха відповів король. — Я знаю, що це за річ. Я бачив цей меч у твого діда на поясі тоді, у Триарсі… Це — той меч, якого король прангів віддає у день повноліття спадкоємцеві престолу?