Меч королів

Гирей помовчав, не знаючи, що сказати: урешті-решт, кожен народ має свої уявлення про мораль.

— Де моя кімната? — спитав нарешті.

— Я проведу вашу милість, — лакей узяв свічку і пішов уперед, показуючи шлях… Гирей простував за ним, іще відчуваючи солодкий, лоскотний, пряний, оманливий, терпкий, прозорий запах княжни Олми. Правду казав старий король: особи протилежної статі небесного та ядранського племені аж надто привабливі одні для одних. «Ханна краща», — переконував себе моряк. Він не бачив, як у закритому візку, запряженому білими муфлонами, ридала молодша дочка брата правителя Ядрану.

Принц Зульфікар не помітив, як чужинка заволоділа ініціативою: він просто йшов, куди вона вела — далі від великої зали, де грали ядранські сопілки. Він тримав її руку, на дотик геть таку, як у жінок Небесного роду. Крадькома глянув: її долоня ані формою, ані розміром не відрізнялася від долоні фатійки чи сильбертальки. Вона йшла, іноді рухом голови відкидаючи з чола волосся: темно-русяве, летюче.

Вони пройшли коридором, піднялися ґвинтовими сходами і пірнули у невеличкі двері з темного міцного дерева з дрібним невиразним візерунком деревини. Світличка з вузьким вікном, грубими простими меблями й голими кам’яними стінами здалася крихітною та вбогою після розкоші великої зали. Княжна Оло швидким рухом закрила великий засув і повернулася до пранга, з викликом дивлячись на нього великими розкосими бурштиновими очима. Принц уже помітив: у молодих ядранців очі кольору вохри, бурштину чи бронзи, а у літніх — безжально розведеного водою пива. Принц так і тримав її за руку — таку саму, як в звичайних жінок, до яких він уже ходив у Квінізорайї. Рука княжни випромінювала тепло. Суха та м’яка, вона покірно лежала в його долоні — гарячій та жорсткій.

— Ну? — засміявся принц. — Нащо ти мене сюди привела?

— Ну? — ніздрі її затріпотіли. — Нащо ти сюди прийшов?

Зульфікар схопив її за плечі і почав цілувати: в лице, шию, волосся. Княжна заплющила очі і здалася. Дедалі сильніше відчував принц її чарівний аромат: лоскотно-солодкий, пряно-оманливий, прозоро-терпкий. Її волосся пахло молодим листям у весняному гірському лісі, — принц колись був у горах весною, — свіжою водою, якою бавивсь у тому лісі ручай, маленькими квітами, що росли біля тієї води, — чим тільки пахне волосся жінки чоловікові, який пристрасно хоче цю жінку! Він відчував тілом пружні півкулі її грудей, живіт, теплий та ніжний…

— Як тебе звуть? — прошепотів.

— Оло…

— Так зветься ріка, на якій стоять руттійські фортеці, — пригадав він.

— У нас всі ріки звуться жіночими іменами: Оло, Олма, Матта…

— Олол, — посміхнувся принц.

— Єдина ріка зветься чоловічим іменем — Олол, і це ім’я, яке може носити тільки брат короля.

Її живіт, дотикаючись до Зульфікарового, випромінював гарячий, нечувано могутній поклик.

— Я тебе хочу, — промовив юнак.

— То не стій, як стовп, — майже благаючи, голосно сказала ядранка.