Меч королів
- Автор: Батурин Сергій
- Серия: Легенди іншої Тери #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-207-1
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Меч королів». Краткое содержание книги:
«Меч королів» — лишень початок, Сказання перше.
А на другий день небесні варвари шаленим штурмом взяли Люнну, блискавками та вогняними кулями долаючи опір стійкої та мужньої залоги. Я бачив це зі східного берега Перламутрової затоки, куди встиг переправитися на невеличкому вітрильнику, довідавшись про смерть короля. А вночі, коли полум’я пожежі встало над Люнною аж до небес, я наважився і, прихопивши деякий запас харчів і прісної води, вирушив на маленькому своєму судні подалі звідси — на Східну землю.
Що бачив король Гасхурн у своїх видіннях — не дізнатись уже нікому, бо ніхто не мав права пити священну кров, крім королів, а підроблені кристали не показують нічого, хоч скільки священної крови пий…
Я довго думав: куди він сховав святині цілої планети і навіщо він це зробив?
Я вже старий і не мав права померти, не залишивши нащадкам розповіді про те, що мав нещастя знати».
Вражений, відклав Гирей рукопис. Спати йому не хотілося.
…Зульфікар прокинувся, відчув поряд тепле жіноче тіло і все згадав. Це тривало цілу ніч, незбагненно, виснажливо, неповторно. Не було сил ворушитися, навіть відкрити очі.
— Я знаю, що ти не спиш, любий! — прошелестіла на вухо принцеві Оло. — Піднімайся, бо вже час!
— Я не в змозі, — простогнав принц.
— Твої сили може відновити тільки мате, — потягла його за руку княжна.
— А що це — мате?
— Це листя гірського дерева, заварене за особливим рецептом.
— Давай своє мате, — погодився принц.
— В усьому Гасхурні мате дають лише в одному місці — таверні «Жовта троянда».
— Це ще кудись іти? — жахнувся принц.
— У сусідній будинок, — заспокоїла Оло.
Вони вислизнули з палацу через чорний хід, помічені лише вчорашнім метисом-лакизою, що мовчки схилився в поклоні.
З першим же ковтком Зульфікар відчув, як злетіла з нього втома. «Мабуть, ще і враження від авдієнції втомили, та й перепив трішечки…», — подумав він, глянув на ядранку і вирішив: «Ні, таки вона збуджувала та виснажувала».
Вони лежали на великому ложі, сьорбали, чергуючись, мате з колебаси — глечика, зробленого з висушеного невеликого дикого гарбуза.
До зали увійшов чоловік із красивими, але дещо різкими рисами обличчя, вусиками та манірною тонкою борідкою навколо виголеного підборіддя. На шиї було пов’язано різнобарвну хустинку з тонкого місцевого шовку. Він чемно й гідно вклонився княжні, кивнув принцові («Який вихований», — подумав Зульфікар) і пройшов до вільного ложа. До нього прожогом кинувся служник.
— Хто це? — спитав зацікавлений принц.
— Це — Покль, наш знаменитий поет. Його вірші вивчають навіть у школі…
— Добрі вірші?
— Послухай, — і вона заговорила, як заспівала.
Покль почув, підвівся на лікті, глянув і продовжив:
Коли вщухли оплески, зітхнув і гірко сказав:
— І ти, Оло, пізнала любов Небесних. Знай же, що це — назавжди, і тепер тобі не звільнитися.
Поет узяв в офіціянта велику колебасу, ковтнув і впав на ложе.
— Батько каже, що в ядранській літературі Покль — найяскравіша постать сучасности, — зашепотіла на вухо Зульфікарові княжна.
— Очевидно, твій батько знає, що каже. А у прангів інша поезія: про океани, вітрила, хвилі, течії… Пранги майже всі моряки. Нас не шукатимуть там, у палаці?
— Мабуть, уже шукають, — засміялася княжна.
Коли Зульфікар та Оло, взявшися за руки, підійшли до Палацу гостей короля, на порозі, схрестивши на грудях руки, важко сопучи, стояв капітан Кер Гирей:
— Тут уже здійнявся справжній рейвах! — І додав: — Ваша небесна високосте!
— Ми ж на ти, Гирею! — здивувався принц.
Гирей глянув на принца, зазирнувши у його сяючі очі, потім — на княжну і пом’якшав: