Меч королів
- Автор: Батурин Сергій
- Серия: Легенди іншої Тери #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-207-1
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Меч королів». Краткое содержание книги:
«Меч королів» — лишень початок, Сказання перше.
Розчинилися стулки — наче самі собою, ядранець пішов до собору, принц — за ним. Він чекав побачити все, що завгодно, та…
Величезне приміщення ховається у напівтемряві, горять сотні свічок, стовп світла посередині, ясне коло від того світла, а в ньому — постамент, а на постаменті — величезний кристал, завбільшки з гарматне ядро, тільки не яскравий, як у Квінізорайї, а тьмяний, наче всередині матовий. Теж блищить… А брат короля веде у задню частину собору, на ґвинтові сходи, і далі — униз, у підземний хід. Озирнувся Зульфікар — із своїх за ним ідуть тільки консул Редж і капітан Кер Гирей. Щоправда, і ядранців — кіт наплакав: товсті та літні — видно, що не бійці.
— Куди ми йдемо? — прошепотів юнак до консула. Раптом брат короля повернувся до прангів, і його холодні, здавалося, очі горіли:
— До Верховного правителя Ядрану, короля Десяти королів, — чудовим прангівським діалектом із мезумською вимовою (який шик навіть для Майванського князя!) повідомив він гостей.
…Ханна зі сну помацала коло себе: пусто, і — прокинулася. Дощ барабанив у вікно спальні. Місяць і тиждень минув відтоді, як поїхав принц Зульфікар на новому кораблі, де її Гирей капітаном. «Як з’явився цей корабель, майже не лишилося часу і місця в його серці для мене», — схлипнула вона. Мабуть, було ще досить рано, за вікном сутінки, хоча — удосвіта встає Квінізорайя. Ось торохтить візок — мабуть, молочник їде своїм щоранковим маршрутом. Тепло Ханні під м’якою ковдрою, але незвична вона довго лежати зранку, встала, натягнула шовковий ядранський халат — дарунок Гирея — і підійшла до вікна.
Он до пам’ятної корчми «Західний континент» підкотив свій візок продавець овочів, і поважний Бон запекло торгується з ним, хоча кожного дня купує саме в цього продавця, і ціна усталена вже не один місяць.
Продавець, невеликий на зріст, з тулубом, мов діжка, великою нечесаною головою, хапав Бона за руку та гаряче говорив:
— Ти подивись, який товар! Двадцять хвилин тому ще на грядках був!
«Брехня, — подумав Бон. — Тобі від Східної Брами, де ти перекупляєш овочі в селян, перти цього візка до Жаб’ячого провулку щонайменше — півгодини».
«А вже смачні плоди, дивися», — без будь-якої логіки майже під ніс Бонові тицьнув продавець величезну ріпу.
Ханна не стала дивитися, що буде далі: продавець вихвалятиме товар, а Бон казатиме, що вчора бачив на припортовому ринку точнісінько такі томати, але значно дешевші.
Продавець кричатиме Бонові, що на тому ринку товар — фуфло, самі перебірки, які він та його колеґи здають за безцінь після того, як обійдуть усіх постійних покупців. А тут — доставлено під двері, та ще й найкраще.
Потім вони вдарять по руках, Бон віддасть гроші (рівно стільки, скільки і вчора, і позавчора), його люди заберуть із візка товар (стільки, скільки завжди), і до завтра вони розійдуться, щоби зустрітися й повторити все спочатку. Просто купити — у Квінізорайї вважалося нечемним.
«Мабуть, молочник уже був», — вирішила жінка, і раптом їй так закортіло свіжого молочка… «Спущуся, — вирішила, — куплю склянку, ні, маленький глечик, у Вергера». Вона взяла зі столу гроші, глянула — вистачить — і відчинила двері.
— Та портова шльондра ще спить-вилежується, — почула Ханна неголосні, але злі слова Вергерової дружини Марри. — Той пригрів сучку, та й поїхав, а вона тут дружків його приймає!
Перехопило Ханні подих. Вчора, справді, заходив на хвилинку Гиреїв друг, Фортунато. Поцікавився, чи є новини від Гирея, і побіг, навіть від філіжанки кави відмовився. А ця руда кирпата курва натякає казна-що! Ще Гиреєві щось таке скаже… Портовою шльондрою називає!
Так, то правда, танцювала Ханна ще півроку тому в портовому балагані, було у неї кілька хлопців до Гирея… Але ж — до Гирея! Звідки вона знала, що зустріне його?
Ханна різко крутнула головою — сльози, які, було, наповнили очі, розлетілися віялом.
— Що ти мелеш, дурепо, яке твоє діло? Був Гирей колись простим хлопцем, а тепер — пан! А відтак і жінка його — пані!
— Ой, жінка! Що вони — побралися? Та в нього таких жінок… — не замовкала руда.
— Весілля не бачив, але жодна дівка до Ханни тут не жила, — сказав унизу Вергер.
«Я знайду спосіб порахуватися», — вирішила Ханна. Вона так гепнула дверима, що аж тиньк зі стін посипався, — балачки внизу одразу стихли.
Ханна зійшла сходами до зали, підійшла до стійки, за якою принишкло перелякане подружжя, і, навмисно не помічаючи рудої Марри, простягла Раухові гроші: