Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
- Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-261-9
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
Т і т і р
Т і м е т
Т і т і р
Авсоній[94]
Садиба
[III. I]
89
32—34. «Тут таки любо співать…» — пісня вимагає не лише тиші, а й відповідного краєвиду — для настрою: зелень трав, зачарований тишею гай, бики, що одаль скубуть собі травицю, нічим не порушуваний спокій… Із цього тла висновується голос сопілки: споглядаючи красу (ще Сапфо зауважила), людина відчуває потребу співати — їй любо співать…
90
74. «…відповідають ліси…» — як у VIII еклозі Верґілія: «Я не співаю глухим: відспівує ліс кожне слово». Людина й природа — у повному душевному порозумінні.
91
75—79. «На суходлі скоріш…» — часто використовувані у фольклорі т. зв. «adynata», «неможливі речі».
92
86. «Феб уже коней жене…» — вогненні коні, запряжені в сонячну колісницю, якою бог сонця (в ориґіналі — Sol, сонце, що в лат. мові теж чол. роду) щодня об’їжджає небо від сходу до заходу.
93
87. «…де золота зблиски…» — ранковим променем починається еклога (пор. 2; 7), а закінчується — призахідним, що золотими зблисками відсвічує на воді. «Вечірній» фінал не раз бачимо і у Верґілієвих буколіках (пор. I; VI; X).
94
Децім Магн Авсоній (бл. 310 — бл. 395) — один з найзначніших пізньолатинських поетів. Народився в Бурдиґалі (тепер Бордо, Франція). Впродовж 30-ти років був викладачем граматики і риторики в рідному місті, згодом — особистим вчителем майбутнього імператора Ґраціана. В 379 р. став консулом (на той час — посада формальна, але особливо почесна). Після вбивства Ґраціана повернувся на батьківщину. Авсоній — поет широкої ерудиції і блискучий версифікатор. Він віртуозно володів різними формами і спробував себе в багатьох жанрах. Часто його поезія, хоч і майстерно зроблена, проте поверхова і холодна. Але є в Авсонія і справжні шедеври пізньолатинської літератури.
Маркування творів — за виданням Пайпера (див. вступ до коментарів, с. 201); римське число означає розділ видання Пайпера, арабське — номер твору в межах розділу.
Раніше українською було перекладено лише декілька епіграм Авсонія (М. Зеров і В. Маслюк).
95
Авсоній з сердечною теплотою описує плекану руками предків свою батьківську садибу. Поет, для якого найважливішими є духовні цінності, задоволений достатнім, тому й наголошує на невеликих розмірах своєї посілості. Що менша вона, то більша до неї любов, сильніша прив'язаність; справді, великим — похваляються, мале — люблять, плекають. Гарно про це — Верґілій в «Георгіках» (II, 412—413); «Хвали собі землі обширні — клаптик свій обробляй».
96
9—10. «…хто купно живе в рівновазі духу, ще й серцем одним…» — поет наголошує на гораціанській рівновазі духу (aequanimitas), додаючи до того ще й unanimitas — вміння жити купно однією душею, бути однодумцями (у Шевченка: «єдиномисліє подай»). Сенс цих рядків можна ввібрати також у прислів'я: «В тісноті, та не в кривді».
97
11—12. «…весь у жаданнях… — без жадань…» — дві крайнощі; найвища мудрість, акцентує поет далі, — міра, золота середина.
98
12—14. Крез — лідійський цар, що гордився своїм надзвичайним багатством. Діоген — грецький філософ-кінік, що сповідував відмову від будь-якого майна. Арістіпп — філософ-гедоніст, що не уникав багатства, але й не надавав йому великої ваги, легко з ним розстаючись. Мідас — міфічний цар Лідії, що випросив собі здатність перетворювати все, до чого доторкався, в золото.
99
17. «Тую садибу тобі опишу…» — як, скажімо, Горацій описує свою, сабінську, в посланні до Квінтія (І, 16).
100
19. «Пізнай себе» — відомий напис на храмі Аполлона в Дельфах; в ориґіналі цитований грекою.
101
21—24. Югер — близько 0,25 гектара; маєток з такою площею, як тут описано, вважався невеликим.
102
31—32. «А як нудьга…» — про своє хитання між містом (Римом) і селом (сабінською оселею) — часто Горацій, наприклад, у «Посланнях» (І, 8).