Мрійниця з Остенде

Вона пильно на мене подивилась і оволоділа собою:

— Повний ідіотизм, ці фрази типу: «якби не це»! «Якби не моя хвороба!» Це — викрутаси розуму, що змушують страждати ще більше. Моя доля могла би бути інакшою, «якби не». Ніколи не треба впадати в подібні гіпотези, це — колодязі болю, з яких годі вибратися. Я знала немилість і милість, мені нічого скаржитись! Немилість — моя хвороба. Милість — Ґійомове кохання.

Я їй усміхнувся. Вона заспокоїлась.

— Мадам, маю одне запитання, яке не зважуюсь поставити.

— Ну ж бо, ризикніть.

— Ґійом досі живий?

Вона набрала повітря і не дозволила собі відповісти. Розвернувши візок, попрямувала до низенького столика, схопила пласку срібну коробочку, констатувала, що сигарети закінчилися, роздратовано її відсунула. Втім, рішуче взяла порожній черепаховий мундштук і хвацько піднесла до вуст.

— Прошу вибачення. Я не відповім на ваше запитання, месьє, бо не хочу давати надто багато прикмет, щоб ідентифікувати чоловіка, про якого розповідаю. Знайте, що Ґійома звуть не Ґійом, це лише псевдонім, який я йому дала в цій розповіді. Зауважте також, що я не згадала і про його ранґ спадковості. Зазначте, що я жодного разу не уточнила, про яку королівську родину йдеться.

— Даруйте? Хіба йдеться не про бельгійську династію?

— Я цього не казала. Це так само може бути королівський дім Голландії, Швеції, Данії чи Англії.

— Чи Іспанії, — роздратовано вигукнув я.

— Чи Іспанії, — підтвердила вона. — Я розповіла вам не його, а свою таємницю.

У голові в мене все змішалося. Наївний, я заковтнув усе, до найменшої деталі з того, що вона мені вчора розповіла. Те, що попри емоції вона повністю контролювала свою розповідь, розкривало її з іншого боку, вона була розсудливою та хитрою.

Я побажав їй приємного дня і вирушив на прогулянку.