Мрійниця з Остенде

— Тобто?

— Завести коханок та офіційно виставляти себе з ними напоказ.

— Ви розлучились?

— Аж ніяк. Ми далі були разом, ми залишалися коханцями, але він дотримувався правил пристойності. Він мав право на короткотривалі пустощі, щоразу вкрай незграбні, але настільки нескромні, що в пресі неодмінно з’являлися світлини.

— Як ви могли терпіти те, що він вас обманював?

— Легко: я сама підбирала йому коханок.

— Прошу?

— Ви все добре почули. Я підбирала жінок, з якими він заводив інтрижки.

— І він погоджувався?

— Така була моя умова. Я погоджувалася ділитись тільки за умови, що сама обиратиму, з ким маю ділитися. Оскільки він був безумно в мене закоханим, він погодився.

— Яких коханок ви йому вибирали?

— Завжди дуже вродливих.

— Справді?!

— Дуже вродливих і повних дуреп. Якщо бути вродливою існує небагато способів, то бути дурепою — їх тисяча: дурепа тому, що не вміє вести розмову, дурепа, бо веде нудні розмови, дурепа, бо цікавиться лише тим, що хвилює жінок, а не чоловіків, дурепа, бо вважає себе розумнішою, ніж є насправді, дурепа, бо пережовує якусь одну думку. Бідолашний мій Ґійом, я записала його на повний курс у країну дуреп!

— Мені здається, вас це розважало.

— Дико. Втім, я була милою, я скеровувала його лише до декоративних дуреп; якби я була злою, то посилала б його до тих, що одночасно є дурепами й потворами!

— Як він до цього ставився?

— Дуже добре. Він ішов до них з огляду на те, що в них було найліпшого, а потім тікав від них через те, що в них було найгіршого. Він хутко мене покидав, але хутко й повертався.

— Можете присягнути, що він не гнівався на вас за це?

— Ми розмовляли про пікантну кретинку якогось сезону; оскільки я обирала тих, котрі були як картинки, йому завжди було про що розповісти. Мушу зізнатися, ми багато сміялись. Це було цинічно, але ми відчували подвійний тиск: суспільство, з одного боку, змушувало нас ховатися, а з іншого — зобов’язувало його доводити, що він ловелас; ми з ним умовилися. В інтимному плані все залишалося без змін, ми обожнювали одне одного якщо не більше, то так само, бо долали ці труднощі разом.

— Ви ніколи не ревнували?

— Я не дозволяла собі це показувати.

— Тобто ви відчували ревнощі?

— Звісно. Скільки разів мою уяву було настільки насичено óбразами його з тими жінками, що в мене виникало бажання опустити завісу!

— Покінчити з собою?

— Ні, вбити їх, тих жінок. У голові роїлися думки вбивці. До того ж, своєю тупістю вони самі себе руйнували. Бо були дурепами, на щастя, справжнісінькими дурепами. Один раз, єдиний, я ледве не помилилась!