Мрійниця з Остенде
- Автор: Шмитт Эрик-Эмманюэль
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-403-3
- Переводчик: Зоя Борисюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мрійниця з Остенде». Краткое содержание книги:
Ерік-Емманюель Шмітт вкотре змушує нас замислитись над тим, про що думати не завжди хочеться.
З французької переклала Зоя Борисюк
Перекладено за виданням: Eric-Emmanuel Schmitt La rêveuse d'Ostende Éditions Albin Michel Paris
— За гроші, це якраз те, що я тут надаю. Проте, для набуття знань існують зовсім інші місця.
— Хіба? Де? У мене вдома жінок немає, бо моя мама померла; няньки ставляться до мене, як до дівчиська; ніхто не хоче зі мною говорити! Мені потрібні жінки, справжні. Як ви і ваші дівчата.
На щастя, мадам Жорж шаліла від романів. Відтоді, як вона припинила віддаватися чоловікам, — або ж відтоді, як вони припинили її потребувати, — вона віддавалася оргіям читання. Даючи їй читати книги, яких у неї не було, обговорюючи їх із нею, я її задобрила і в якійсь неясній зоні її мозку перетворилася на дочку, яку вона хотіла би мати. Я, зі свого боку, віддавалася цій грі без лицемірства і захоплювалася мадам Жорж, точніше, світом мадам Жорж.
Оскільки вона вела комерцію, присвячену насолоді чоловіків, то їх вона не боялася.
— Не треба боятися чоловіків, маленька: вони потребують нас так само, як і ми їх. Немає жодних підстав принижуватися. Запам’ятай це.
З часом я отримала доступ до блакитного салону — кімнати, до якої жоден самець не мав права зайти. Дівчата відпочивали там у проміжку між клієнтами та базікали; тиждень за тижнем вони звикли до мене і припинили контролювати теми своїх розмов, і я нарешті відкрила, що відбувається між чоловіками й жінками, з усіма подробицями, в усіх варіаціях. Я вивчала любощі так, як армійський кашовар відкриває для себе гастрономію, перебуваючи на кухні.
Керуючись дружніми почуттями, одна з них дозволила мені дивитись у „віконце мадам“ — отвір, влаштований у кожній кімнаті, аби мадам могла наглядати за підозрілими клієнтами.
Отже, від дванадцяти до сімнадцяти років я сумлінно відвідувала бордель мадам Жорж, який став моєю другою домівкою. Бо, хоч яким невірогідним це видається, між нами зародилася така ніжність, що мадам Жорж тримала мої візити в таємниці. Спільною між нами була посилена цікавість до інших, цю цікавість вона задовольняла проституцією, а згодом читанням. І, між іншим, наполягла, щоб я її не наслідувала, ні її, ні її пансіонерок, і перебрала на себе частину мого виховання.
— Ти повинна набути чистого стилю, маєш виглядати як квітуча дівчина, типу незаймана, але сучасна. Навіть нафарбована, ти мусиш створювати враження, наче нічого не маєш на обличчі.
Ось так, ведучи щоденну дружбу з повіями, я мала неймовірно респектабельний вигляд.
Проблема виникла через одного з моїх кузенів, який побачив, як я входжу і виходжу з вілли „Фіалка“, і виказав мене батькові.
Той викликав мене в день моїх сімнадцятих уродин до свого урочистого кабінету і зажадав пояснень.
Я все йому розповіла, нічого не приховуючи.
— Еммо, присягни, що… що… ну, ти розумієш… що… що ти не віддалася жодному…
Він ніяк не міг закінчити фразу… Під час цієї розмови він, гадаю, відкрив для себе, що він мій батько, і вперше, що має зобов’язання.
— Тату, присягаюся, що ні. До того ж, ти знаєш мадам Жорж, вона не жартує! Коли вона каже, що буде так, то саме так воно й буде.
— Це… це правда, — пробелькотів він, почервонівши, збентежений тим, що я відвідую мадам Жорж, яка організовувала існування, котре, сподівався він, залишається таємним.
Я вела розмову далі й уточнила, що не відчуваю сорому ні від того, що там буваю, ні від того, що моєю найкращою подругою є власниця будинку розпусти, і що треба бути справжнісіньким дурнем, як мій кузен, аби цього не відчути.
— Розумію… — несподівано для самого себе погодився він.
Він був здивований, не лише дізнавшись, яка я, його здивувало й те, що я йому, врешті-решт, подобаюсь. Ця розмова, що мала би бути бурхливою і такою не стала, ознаменувала початок наших нових взаємовідносин між моїм батьком і мною, початок наших щасливих років… Аж до нашого від’їзду з Конґо ми так і жили, ділячи себе — як він, так і я, — між двома домівками, нашою та віллою „Фіалка“».
Ось чому Ґійом знайшов у мені досвідчену незайману дівчину і жінку, яка нікому не віддавалась, але не боялася ні чоловіків, ні їхнього тіла, ні сексу. Проблеми зі здоров’ям зумовили мій від’їзд до Бельгії: після лікування я осіла в цьому родинному домі. Батько захотів приєднатися до мене, осів тут на півроку, перевізши свою бібліотеку, потім настільки затужив за Конґо — чи за віллою «Фіалка?» — що повернувся назад. Ґійом зустрів мене тут, коли мені виповнилось двадцять три роки. Спершу ми тримали наш зв’язок у таємниці. З обережності, звісно. Із цнотливості також. А ще — відчуваючи задоволення від таємничості. Потім скидалося на те, що звичка вже виробилася, так усе і залишилось. Окрім його ад’ютанта, секретаря та слуг, яких через обставини нам довелося в це посвятити, наш зв’язок не було розголошено. Нам пощастило уникнути пліток, фотографів, ми ніколи не з’являлися разом на людях. Ми ховалися тут, не рахуючи кількох поїздок за кордон, до країн, у яких Ґійом був просто туристом.