Їсти. Потреба, бажання, одержимість
- Автор: Росси Паоло
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-92-2
- Переводчик: Любовь Котляр
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Їсти. Потреба, бажання, одержимість». Краткое содержание книги:
Якщо ви не чули досі про смак №5 — «умамі», то це не означає, що ви його ще не пізнали. Те, що ми з вами називаємо смаком, є формою чуттів, яка управляється окремою системою чуттів і яка лежить в основі смакових відчуттів, як-от: солодке, солоне, кисле та гірке (та інших, у яких немає назв). Але, як стверджує автор книжки, існує ще ціла низка відчуттів, притаманних ротові та носові, які не можна віднести ні до смаків, ані до запахів. Чи є правдою те, що колись їжа була «натуральною», що те, чим харчувалися наші діди та прадіди, було «справжнім» і «смачнішим»? Автор шукає і знаходить відповіді на безліч питань і розвінчує небезпечні міфи масової культури, адже він десятиліттями досліджував історію ідей та культур, тож його надзвичайно цікаві й неординарні міркування на (для когось) буденну тему споживання їжі — голод та ожиріння, піст і святість, їжа як манія, глобалізація й апокаліпсис, «натуральна» та «ненатуральна» їжа, анорексія, фобії, мода — дадуть змогу подивитися на історію цивілізації під іншим кутом, стануть одкровенням і справжнім відкриттям для великого кола читачів.
ISBN 978-617-7192-92-2 (Видавництво Анетти Антоненко)
ISBN 978-966-521-713-8 (Ніка-Центр)
© 2011 by Società editrice il Mulino, Bologna
© Переклад. Любов Котляр, 2018
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2018
© «Ніка-Центр», 2018
«Можна було врятувати набагато більше людей, якби англійський уряд та ірландська еліта вдалися до ефективніших заходів. З 1845 по 1850 рік англійське Міністерство фінансів витратило приблизно 7 мільйонів фунтів стерлінгів на допомогу потерпілим, тоді як рабовласникам у колоніях Західної Індії для емансипації рабів було надано 20 мільйонів, а на участь у Кримській війні — 70 мільйонів»[63].
Суперечки та дискусії, які викликав Великий Голод в Ірландії, щодо відповідальності, недбалості та вини точаться й у наші дні. Голод в Україні 1932–1933 років, якому дали назву Голодомор — тобто масовий голод, — згідно з відповідним законом, прийнятим українським парламентом у 2006 році, визнано геноцидом, а саме — умисно спланованою та здійсненою акцією. Те, що цей масовий голод був спричинений політичними мотивами сталінізму, здається, сьогодні не викликає ніяких сумнівів серед більшості істориків. Сталінський режим зробив усе можливе, щоб стерти з пам’яті людей цю трагедію, згадку про неї до нас донесли та відродили емігранти. Та все ж є немало і таких істориків, які — поза кордонами України — вважають, що цей голод слід розцінювати як геноцид, тобто він був спричинений навмисно, і що руйнівні політичні методи Сталіна щодо примусової колективізації, надмірних поборів у вигляді продовольчого податку та відбирання худоби мали за мету свідоме та направлене знищення українського народу. Вибір парламентів країн світу стосовно цього питання також часто ґрунтується на політичних та опортуністичних засадах. Кількість жертв Голодомору також оцінюється по-різному: від одного до десяти мільйонів.
У травні 2000 року Дік Ґ. Вандерпіль пригадав період від листопада 1944-го до травня 1945 року — місяці, які вкарбувались у його пам’яті та в пам’яті інших голландців як голодна зима. У той час війська союзників уже наступали на Берлін, але західна частина Голландії досі була окупована німецькими підрозділами. Мільйони голландців були змушені пережити страшні часи. Тієї зими в них не було ні опалення, ні електричного струму, тижневий раціон обмежувався однією буханкою хліба та кілограмом картоплі[64]. Невдовзі єдиною їжею стали підморожена картопля, бульби тюльпанів і цукрові буряки. Меблі та будинки розбирали на опалення. Тоді від голоду померли 30 тисяч людей. Результати вивчення медичних карток тих осіб, яких зачали, та тих, що народилися протягом тієї зими, а відтак — аналізів усіх вісімнадцятирічних, отриманих з бази даних голландського військового управління, дозволили зробити й оприлюднити важливі висновки щодо довготривалого впливу недостатнього харчування в дитинстві на людський організм[65].
У 1996 році Джаспер Бекер[66] опублікував книжку, присвячену голодові в Китаї в епоху Мао — одному з найбільших в історії. Розпочався він з колективізації фермерських господарств, примусової індустріалізації, завищення даних щодо отриманих врожаїв з боку селян, невиправданого подвоєння експорту харчових продуктів, широкої кампанії проти кримінальних перекупників. Ідеться про неймовірну кількість жертв: від 14 до 30 мільйонів. П’ятьма роками раніше, у 1991 році, у Великій Британії було опубліковано книжку «Дикі лебеді» (Wild Swans); у ній близько 600 сторінок, а написала її Юн Чжан, що народилася в 1952 році, в юності була членом загону хунвейбінів, певний час працювала «босим лікарем» — помічником лікаря в сільській місцевості, перед тим як залишити Китай у 1978 році й перебратися до Великої Британії. У цій книжці, перекладеній двадцятьма шістьма мовами, що вийшла мільйонними накладами, описується життя трьох поколінь жінок. У розділі, присвяченому голодові, знаходимо такі рядки:
63
Russell, Fame. Una storia innaturale, cit., p. 196; пор. C. Woodham-Smith, Ireland 1845–49, London, Penguin Books, 1962; P. Gray, The Irish Famine, London, Thames & Hudson, 1995; J. Vernon, Hunger: A modern history, Cambridge (Mass.), Belknap, 2007.
64
www.rcnzonline.com/fnf/a122.htm
65
Див. Russell, Fame. Una storia innaturale, cit., p. 149.
66
La rivoluzione della fame. Cina 1958–1962: la carestia segreta, Milano, Il Saggiatore, 1998.